Перша половина XX століття — це період бурхливих соціальних та політичних змін. Саме в цей час багато видатних особистостей із Подільської губернії проявили себе в боротьбі за збереження української ідентичності. Одному з таких наших земляків ми вирішили присвятити цю статтю. Каленик Лисюк — організатор Вільного Козацтва в Проскурові, активний учасник Української революції та значний представник української еміграції. Його діяльність і життя гідні цілої книжки та можуть бути прикладом справжнього патріотизму. Далі на yes-khmelnytskyi.
Дитинство та юність Каленика Лисюка
Народився Каленик Лисюк 18 серпня 1889 року в селі Велика Бубнівка Волочиського району. Спочатку йому дали ім’я Григорій, та прізвище батька — Лепикаш. Окрім нього в сім’ї було ще вісім братів та сестер. Батько був рибалкою, мати займалася дітьми. Грошей та продуктів часто не вистачало, тому Григорій із дитинства допомагав батькові рибальством.
Маленький Гриць був енергійною та розумною дитиною, прагнув до знань і самостійно навчився писати й читати. Щойно йому виповнилося 14 років, він вирішив переїхати до Одеси до двоюрідного брата своєї матері, щоб знайти там роботу. Як з’ясувалося, його дядько активно підтримував есерів, і під його впливом Григорій став соціалістом-революціонером. Через революційну діяльність хлопця неодноразово заарештовували, а згодом заслали на каторгу під Іркутськ. На каторзі Григорій провів 18 місяців, після чого разом із товаришем-політв’язнем йому вдалося втекти.
Після цих подій Григорій Лепикаш намагався сховатися від влади, змінити ім’я та місце проживання. Він узяв прізвище матері — Лисюк та ім’я Каленик. Вступив до школи прапорщиків у Петрограді, успішно її закінчив і з 1917 року воював у складі Першого панцирного дивізіону на Західному фронті. За хоробрість у бою був нагороджений Георгіївським хрестом.
Українська революція та Вільне Козацтво
Ще в Петрограді, під час служби у 1917 році, Каленик Лисюк познайомився й потоваришував з Іваном Полтавцем-Остряницею. Причому їхня зустріч відбулася за доволі цікавих обставин. Старшина російської армії Полтавець-Остряниця зібрав під своїм керівництвом військових українського походження та організував Українське Вільне Козацтво. Однією з їхніх дій було захоплення історичного музею, звідки вони винесли все козацьке озброєння, а також прапори та форму.
На переговори з ними була відправлена спеціальна комісія, до складу якої входив і Лисюк. Переговори пройшли без успіху, а силою уряд забирати експонати не наважився. Ситуація в країні була надто складною, і краще було не загострювати стосунки з українцями. Так багато козацьких реліквій повернулися на історичну батьківщину, а Каленик Лисюк перейнявся ідеями УВК і вийшов із соціалістичного руху.
Перебуваючи на Західному фронті поблизу Перемишля, Лисюк зміг залучити на свій бік 1600 солдат із панцирного дивізіону. Вони захопили 4 броньовики та вирушили до Києва. Деякий час козаки базувалися в Проскурові, неподалік від залізничного вокзалу. Перебуваючи на рідних землях, Каленик Лисюк організував у місті представництво Вільного Козацтва.
Під час Української революції 1917–1921 років Лисюк повністю присвятив себе залученню військових частин на бік України, також брав участь у воєнних походах. Відзначився хоробрістю в Першому Зимовому поході армії УНР. Восени 1919 року у Проскурові його захопили російські війська й збиралися стратити. Але щасливий випадок дав змогу Лисюкові втекти.
Після цього він кілька років працював дипломатичним кур’єром УНР у Німеччині та Польщі, а в 1923 році разом із сином Петром і дружиною Катериною переїхав до США, рятуючись від постійних переслідувань більшовиків.
Життя в еміграції
Переїзд до США для родини Лисюків був доволі важким. Грошей майже не було, і спочатку доводилося економити на всьому. Але гострий розум і сила духу швидко допомогли Каленику з родиною стати на ноги. Проаналізувавши ринок і потреби споживачів, подолянин вирішив зайнятися продажем поштових марок.
Вже у 1926 році Лисюки володіли кількома торговими точками та власним бюро. А випуск каталогу поштових марок, присвячених авіації, остаточно допоміг Каленику стати відомим спеціалістом на філателістичному ринку.
Ще одним джерелом доходу для підприємця з України стала торгівля акціями на біржі. Кілька великих інвестицій виявилися дуже вдалими, і це дало стартовий капітал для вкладень у будівельний бізнес, а також у будівництво фабрик для виробництва автозапчастин.
У співпраці з іншими відомими підприємцями-іммігрантами Лисюк збудував у Нью-Маркеті цілий український мікрорайон. Розвиваючи інфраструктуру й нові підприємства, він зробив район “Нова Україна” дуже привабливим для бізнесу та інвестицій.
Окрім заняття бізнесом, Каленик Лисюк приділяв багато часу патріотичній діяльності. Він організував у США “Українське національне козацьке товариство” та став його отаманом. Активно підтримував українські музеї, навчальні заклади, притулки, бібліотеки в Америці та у всьому світі. Допомагав видавати й популяризувати українські твори, надавав матеріальне підтримання іммігрантам.
Упродовж усього життя співпрацював із різними музеями, збирав національні цінності та прагнув повернути вивезені з України експонати на історичну батьківщину.
Фільм-хроніка «Карпатська Україна» та особиста трагедія
У лютому 1939 року Каленик Лисюк разом із сином Петром приїхав зі США в Україну. У місті Хуст та його околицях вони зняли унікальний і важливий для історії документальний фільм-хроніку «Карпатська Україна». У ньому були зафіксовані народне зібрання та проголошення державності Карпатської України, а також бої українських козаків проти угорських солдатів.
Саме під час зйомок і зібрання матеріалу сталася трагедія. Петро Лисюк загинув у перестрілці з ворогами. Поховали його на Замковій горі в місті Хуст.
Сам Каленик Лисюк залишив Україну вже після того, як війська Угорщини зайшли на цю територію. Його заарештували, але американське громадянство стало в пригоді, і він зміг виїхати до Чехословаччини, а згодом до США. Уже в Америці, у 1942 році, на кіностудії Василя Авраменка був завершений монтаж фільму «Карпатська Україна».
Історична спадщина та пам’ять
З 1954 до 1967 року, проживаючи в Онтаріо, Каленик Лисюк видав кілька книг і три бюлетені “Українсько-Американської Фундації”. Відомі такі його праці, як:
- «В обороні Української Правди», 1954 р.
- «Хто поповнив національний злочин», 1961 р.
- «Народ хоче знати».
У 1954 році він випустив твір англійською мовою «За край і свободу», а також багато статей у профільних журналах. Видавав за власні кошти газети “Музейні вісті” та “На слідах”. Передав українським музеям у США безліч дуже цінних експонатів, серед яких оригінал Універсалу Гетьмана України Богдана Хмельницького.
Помер Каленик Лисюк 12 листопада 1980 року в Каліфорнії. За його заповітом, у “Українсько-Американській Фундації” зберігаються 5 скринь із цінними українськими історичними предметами та документами.
І на завершення хочеться сказати, що Каленик Лисюк – це видатна особистість, чиє життя та діяльність яскравий приклад відданості українському народові та його культурі. Він прожив яскраве та непросте життя і залишив незабутній слід у нашій історії. А нам варто пам’ятати про його внесок і пишатися такими земляками.