Наприкінці ХІХ століття – на початку ХХ століття Проскуров став справжнім містом. В цей період розпочалося масштабне будівництво, а торгівля та промисловість активно розвивалися. Важко не відмітити у всіх цих процесах родину єврейських купців Маранців. Більше про відому родину, їх вплив на розвиток міста розповість Хмельницький Yes.
Історія родини купців Маранців
Важко переоцінити роль цієї родини, адже саме Маранци збудували маєток – обласний театр ляльок. Було прийнято вважати, що власником був Соломон Маранц, але знайдені архівні документи спростовують цю інформацію. Та розпочати варто з іншого.
У другій половині XVIII століття почалася історія єврейської родини купців. Плоскиров був невеличним містечком, а населення не досягало ще й відмітки у дві тисячі. Торгівля та ремесла, ярмарки – все це активно в ті часи розвивалося. Єврейська громада містечка зробила значний вклад у розвиток цих складових.
Молода родина Мейера-Міхеля Маранца приїхала до Плоскирова (у 1795 році місто має назву Проскурів) у 1781 році. Процедура не була легкою, адже потрібно було ще отримати дозвіл на поселення. Маранц після цього почав активно займатися шинкарством. Це допомогло родині здобути значних статків.
Купецька справа
На початку ХІХ століття син Маранца Лейба почав займатися купецькою справою. Чоловік вміло скористався вигідним розташуванням міста. Нагадаємо, ще у 1793 році місто стало частиною Російської імперії, проте практично поруч був кордон з Австро-Угорщиною. Лейба одразу відзначив зручний транспортний шлях на Одесу. Тож він вирішив торгувати з одеситами та австрійцями.
Купецька справа стала настільки вигідною, що він згодом передав її двом синам. Гершко почав торгувати з Австро-Угорщиною («віденська» гілка торгівлі), а Шльома – з Одесою («одеська» гілка торгівлі). Тож цей період назвали епохою купців Маранців, для якої було характерно:
- розвиток місцевої промисловості;
- будівництво маєтків;
- вплив на місцеве самоврядування.
Найстаріший житловий будинок міста
Саме у цьому будинку (на вулиці Кам’янецькій, 16) колись жила заможна родина єврейських купців. Можливо, він виглядає непримітно, але насправді це унікальна споруда, яку побудували ще у 1862 році. Власником був купель другої гільдії Гершко Маранц. Цікавим є той факт, що він входив у топ-5 найбагатших торговців міста. До того ж, купець володів нерухомістю у Відні.
Місце для свого майбутнього будинку він обрав не просто так, адже в ті часи – це був центр Проскурова. Саме біля вулиці Кам’янецької функціонували магазини та різні установи, знаходилися два млини.
На першому поверсі будинку Маранца знаходилися магазини та єврейська бібліотека (перша у місті), а вже на другому поверсі – родина відпочивала, адже це були житлові кімнати. Будинок з великими підвалами, зі старими склепіннями, які вціліли до наших днів. Це не випадковість, адже просторі підвали – це підземні мережі від однієї будівлі до іншої. Єврейські купці добре розуміли їх цінність через наступне:
- у таких підвалах можна було розмістити великі партії товарів;
- завдяки таким підвалам заможні родини рятували свої цінності під час погромів;
- такі підвали могли навіть врятувати життя.
У місцевому архіві можна знайти інформацію стосовно того, що споруда не зазнавала перебудов. Єдине, що змінилося – це фасад і все. Через нове будівництво, а також через активне проведення підземних конструкцій, більша частина таких підвалів була втрачена. А з ними й історія цих місць.
Гершко Маранц увійшов в історію міста як меценат. Він підтримував юдейську спільноту, жертвуючи кошти на розвиток єврейської громади. Він брав участь у релігійному житті. Відомо, що він надав житло казенному рабину.
Соломон Маранц
Сини Гершко Маранца продовжили «віденську» гілку. Найбільше прославився Соломон, якого раніше вважали власником будинку на вулиці Проскурівського підпілля, 73. Це не так, йому ж належав інший маєток, сходинки якого виходили одразу на Олександрівську вулицю. Перед маєтком знаходилися квітники, що мало надзвичайно заворожуючий вигляд.
Соломон Маранц був заможним купцем, проте він відійшов від традицій, яких притримувалася його родина до того часу. Чоловік прославився у якості промисловця, тому взяв курс на зближення із місцевими поміщиками та міською владою. Його справжнє ім’я Шльома Гершкович Маранц, проте він став Соломоном.
Міська влада та Соломон Маранц
Чоловік вирішив серйозно зайнятися промисловістю, зв’язки із місцевими поміщиками та міською владою у цьому випадку стали у нагоді. Він почав дружити із графом Каролем Пшездецьким, у якого взяв в оренду вісім сіл у Чорноострівській волості. Соломон почав вирощувати буряк.
Варто додати, що граф володів багатьма селами у Чорноострівській волості. Дружба з графом посприяла й тому, що вирощений буряк він продавав цукровому заводу Пшездецького. У 1889 році єврейський купець викупив цей завод та перевіз у Проскурів. Він не зберігся до наших днів, проте наприкінці ХІХ століття – це було найбільше промислово підприємство у місті. Важко уявити, але за рік воно виробляло близько 90 тисяч тонн цукру.
Через декілька років Соломон Маранц побудував паровий млин якраз поблизу цукрового заводу. Для міста це було справжньою індустріальною революцією, подією неабиякого рівня. Все через те, що до цього працювали лише водяні млини.
У наступні роки Соломон заснував перші акціонерні товариства у місті, але інтереси власника не закінчувалися лише на підприємницькій діяльності. Він бажав мати вплив на місцеве самоврядування, питання полягало лише у тому, як цього досягти.
Нащадки Соломона Маранца
Соломон Маранц вирішив люб’язно запропонувати частину приміщень власного маєтку для громадських зібрань. Метою їх проведення було розв’язання важливих питань щодо благоустрою чи подальшого розвитку міста. У склад таких зібрань входили лише найвпливовіші та найзаможніші містяни. Їх можна розділити на промисловців, купців та військових. Саме вони подавали громадській думі пропозиції, яка розглядала їх.
Відомо, що Соломон Маранц помер у 1902 році, а у Проскурові на той час не було його нащадків. Незважаючи на те, що два сини та три доньки відомого промисловця та купця жили у Відні, проте це їм не завадило керувати батьківською справою з-за кордону.
Згодом донька Августина приїхала до Проскурова та успадкувала маєток батька. Вона вирішила розширити нерухомість, тому навпроти маєтку побудувала два прибуткові будинки. В одному з них розміщується Хмельницька дитяча музична школа №1 імені Миколи Мозгового. Августина вже у 1911 році вирішила продати нерухомість, інші діти теж згодом продали підприємства відомого та успішного батька.
Історія міста цікава, як і доля його мешканців. Хмельницький історик та краєзнавець Сергій Єсюнін поділився інформацією, знайденою в архівних документах. Родина єврейських купців, безумовно вплинула на розвиток міста. Їх сім’я зростала, поступово змінювались інтереси, але їх успіх важко переоцінити. Хтось увійшов в історію як купець, хтось – як підприємець, меценат. Чоловіки родини Маранців мали амбіції і в політиці, проте про жінок (крім однієї з доньок Соломона – Августини) практично нічого не відомо.