Ось уже два десятиліття поспіль 21 липня Хмельницький вшановує пам'ять свого колишнього мера Михайла Чекмана та його дружини Галини Сергіївни, які трагічно загинули в автокатастрофі. Всього дванадцять років він очолював місто, але за цей час встиг зробити стільки, скільки іншому не під силу за все життя. Чим і залишив по собі добру, світлу пам'ять у серцях хмельничан, тих, для кого працював і про кого дбав. Читайте детальніше на yes-khmelnytskyi.
Беззаперечний авторитет серед усіх
За словами Володимира Чекмана, брата Михайла Костянтиновича, він міг знайти спільну мову з будь-ким, міг посеред дороги заговорити зі старенькою бабусею, запитати про її проблеми. До нього в кабінет міг зайти будь-хто, без пропуску, і він жодного розу нікого не відправив з прийому тільки тому, що в нього закінчився робочий день.
Вулицями він ходив сам, без охорони. На роботу ходив пішки, виходив о шостій ранку, щоб самому подивитися, що робиться у місті, де що треба зробити: де дорога розбита, де труби поміняти… Він мав знати все, що робиться в місті.
Іван Федоров, екс-заступник міського голови Михайла Чекмана, каже: Михайло Костянтинович був чудовим господарником, і завжди казав: «Моя робота – це відремонтовані дороги, прибрані вулиці, тепло в помешканнях».
А ще це була дуже смілива людина. Михайло Костянтинович розумів проблеми простого люду. Хмельницький перший в Україні, при безгрошів’ї 90-х, прийняв рішення про безкоштовний проїзд інвалідів і ще ряд рішень щодо пільг для них.
Він умів і працювати, і відпочивати
Лідія Біленька, член громадської ради при міському голові, очільниця міської ради жінок, підкреслює простоту мера. Він вмів знаходити спільну мову будь з ким, і не дивися, хто перед ним: простий робітник чи директор крупного підприємства. Простим був і його побут – у звичайній квартирі на Львівському шосе стояли старенькі меблі. Найбільше вражав диван без ніжки, яку заміняла банка.
Михайло Костянтинович, віце-президент асоціації міст України, був знаною людиною в Україні. Його методам керування вчилася вся країна: Рівне, Чернівці, Миколаїв, Херсон… Причому звідти приїжджали цілими командами. Адже він не скидав усю роботу на заступників, а знав усі галузі досконально: освіту, медицину, транспорт, підприємництво тощо.
Усі, хто мав справу з Михайлом Костянтиновичем, пам’ятають його не лише як мудрого керівника, а й веселу, компанійську людину. Прийшовши на посаду, він сказав: «Я хочу створити не команду апаратників, а колектив однодумців, які б розуміли проблеми людей і вирішували їх».
Михайло Чекман, безперечно, був успішним кризовим менеджером. Хіба не з його іменем ми пов’язуємо реформи в медичній, освітянській, соціальній галузях, у комунальній сфері? Дуже яскравою сторінкою його громадської діяльності стала робота в Асоціації міст України, де завжди прислухалися до його думки, і де він користувався беззаперечним авторитетом.
Михайло Костянтинович був патріотом і з його ініціативи було споруджено пам’ятник жертвам сталінських репресій. Так само і демонтаж пам’ятника Леніну на площі був його особистою ініціативою, що стало добрим прикладом для багатьох його колег зі всієї України.