Костянтин Місевич – бандурист, політик та почесний козак з Проскурова

Початок ХХ століття відзначився великими соціальними та політичними змінами, які залишили свій яскравий слід в історії України. Саме тоді активно проявили себе справжні герої та борці за незалежність, збереження національної ідентичності та розвиток культури нашої країни. Багато з них були родом із міста Хмельницького (раніше Проскурова) та його околиць. Саме про одного з таких героїв цей матеріал. Костянтин Місевич – бандурист, політик і активний учасник українського визвольного руху. Його життя – це історія відданості рідній культурі, мужньої боротьби за незалежність і щирого служіння народу. Далі на yes-khmelnytskyi.

Дитинство та юність

Костя Місевич народився 17 листопада 1890 року в селі Глезнове поблизу Проскурова. Пізніше, вже у другій половині ХХ століття, ця територія увійшла до складу міста Хмельницького та набула назву Лезневе.

Родина Місевичів була досить заможною та шанованою у селі. У Костянтина була старша сестра Софія та брат Дмитро. Також ще дві його сестри померли від хвороб у зовсім ранньому віці. Батько Федір Гнатович працював адвокатом, а мати Лукерія Дмитрівна виросла в родині священнослужителів. У спогадах К. Місевича згадується про те, що батько покинув сім’ю, коли маленькому Кості ще не було року. Федір Гнатович і син знову зустрілися та почали спілкуватися лише наприкінці 1917 року в Житомирі, під час Української революції.

Костянтин Місевич здобув досить гарну освіту. Закінчив у Глезнові церковнопарафіяльну школу, далі навчався в Проскурові в училищі та здобув освіту телеграфіста. Працював за спеціальністю на залізничному вокзалі в Проскурові та в Чорному Острові.

Костянтин Місевич під час Української революції

У 1917 році, як активний учасник партії українських есерів, активно зайнявся організацією Української громади в Проскурові. Серед її учасників обстоював політичні та соціальні права українців, присвятив багато часу та сил питанням освіти і популяризації національної культури. Викладав українські дисципліни в залізничній школі, а також створив і став головою організації проскурівська “Просвіта”.

У розпал революційних подій Костянтина Місевича було обрано депутатом Української Центральної Ради від Проскурівського повіту. Брав участь у Всеукраїнському селянському з’їзді в Києві. Трохи пізніше він був призначений комісаром Подільської залізниці Міністерства залізниць Української Народної Республіки (УНР). Восени 1917 року познайомився з командувачем Першого українського корпусу Павлом Скоропадським. Брав участь у роззброєнні та депортації більшовицьких військових частин. Далі активно працював на благо УНР до кінця 1920 року.

Під час наступу більшовиків разом із військовими та урядом Української Народної Республіки перейшов за Збруч і розпочав партизанську діяльність. Увійшов до складу партизанського штабу під керівництвом Ю. Тютюнника. На його рахунку багато переходів через Збруч на територію, захоплену більшовиками, а також організація осередків українського підпілля в Проскурові.

Після невдалого Другого зимового походу Місевич потрапив як інтернований військовий до польського табору в місті Ланьцут. Його звільнили разом з іншими інтернованими військовими УНР у 1924 році за наказом Львівського воєводства. Дістав право на притулок у Польщі.

Боротьба за Україну з бандурою в руках

Навчатися гри на бандурі Костянтин почав під час Української революції. Перший свій інструмент він придбав, приїхавши на засідання Центральної Ради в Києві. Спочатку опановував гру за підручниками Гната Хоткевича, пізніше, у 1919 році, познайомився зі сліпим бандуристом Антоном Митяєм. Саме він став його вчителем і передав майбутньому бандуристу-віртуозу всі свої знання та вміння.

Під час Української революції Кость Місевич не забував про свій улюблений інструмент і часто тішив своїх гостей та соратників справжньою українською музикою. Після отримання права на притулок у Польщі багато їздив із дипломатичними справами УНР на Галичину, Волинь та Холмщину. І завжди з ним була його бандура і красиві українські пісні, які йшли від самого серця.

З 1923 року жив у Львівському воєводстві, а саме в селищі Мжиглоди. Там він повністю присвятив себе популяризації української культури. Разом із професором Греголинським створив і очолив Українське товариство бджолярів, виготовляв музичні інструменти та вулики, займався художнім розписом місцевого храму. Водночас вирішив почати викладати гру на бандурі.

З 1924 року активно гастролював спочатку на території України і Польщі, а пізніше і за кордоном. Створив тріо бандуристів разом зі своїм учнем Дмитром Гонтою і придворним гетьмана Скоропадського Щербиною Данилом. Разом із популярним українським хором Дмитра Котка їздив на гастролі до Берліна, Варшави та Вільнюса.

Під час цих гастролей відвідував зібрання української діаспори та закликав голосувати на виборах до польського сейму за Українську національно-демократичну партію.

У 1928 році сталося ще одне дуже значуща подія в житті революціонера-бандуриста. Він одружився на Маргариті Боно та переселився до села Млинівці в її маєток. Маргарита на той час вже була досить відомою співачкою і виступала по всій Україні. Костянтин власними руками зробив для коханої бандуру, навчив її грати і разом із нею створив дует. На їхні виступи на всій території Великої Волині завжди збиралися повні зали.

Крім гри на бандурі й популяризації української культури, Костянтин Місевич також був активним у політичному житті. Він спілкувався з членами ОУН, підтримував їх і через це навіть потрапив під підозру польської поліції.

Після того, як у 1939 році Волинь окупували більшовики, родина Місевичів переїхала до містечка Холм у Польщі. Там Костянтин викладав гру на бандурі в українській гімназії.

Друга світова війна та загибель

На початку Другої світової війни Костянтин і Маргарита вирішили повернутися до маєтку в Млинівцях. Бандурист продовжив підтримувати ідеї ОУН і активно брав участь у боротьбі українців за свободу. Він організував підпільну мережу УПА, налагодив зв’язок із військовими загонами. Згодом окупаційна влада почала стежити за родиною Місевичів і видала наказ про їхній арешт. Костянтин і Маргарита були змушені залишити маєток. Близько року вони постійно переїжджали, переховувалися у друзів та знайомих.

Костянтин Місевич загинув 11 вересня 1943 року. Він разом із дружиною переховувався неподалік села Попівці на хуторі. Маргариті вдалося втекти, а Костянтин був тяжко поранений окупантами. Є дві версії його загибелі. За однією з них бандурист-віртуоз стік кров’ю, а за другою, не бажаючи потрапити в руки ворогам, сам перерізав собі горло бритвою.

Місевич був похований на Попівському кладовищі, і довгий час місце його поховання вважалося втраченим. Лише у 2017 році вдалося знайти могилу революціонера-бандуриста.

Костянтин Місевич залишив неймовірно великий слід в історії України. Його іменем було названо Школу кобзарського мистецтва в Нью-Йорку. У Хмельницькому також одна з вулиць має ім’я видатного революціонера, музиканта та борця за незалежність України. Його життя — це справжній приклад любові до своєї батьківщини, відданості українській культурі, вірності традиціям. Ми повинні пам’ятати про таких видатних особистостей і надихатися їхнім життям та боротьбою, продовжуючи справу збереження та розвитку української культури.