У кожному куточку світу є люди, які своєю плідною працею, великодушністю та відданістю стають справжніми героями своєї спільноти. Однією з таких видатних постатей є Кузьма Матвіюк – людина, яка присвятила своє життя для розвитку та процвітання рідного краю. Його ім’я стало символом самовідданості та патріотизму, а почесний титул громадянина міста – вираженням вдячності та визнання. Далі на yes-khmelnytskyi.
Значущість історичних коренів
Кузьма Матвіюк народився в скромній селянській родині 2 січня 1941 року в селі Ілляшівка, Старокостянтинівського (тепер Шепетівського) району. Родина його дотримувалась встановлених радянських правил, але при цьому не відмовилась від віри в Бога, щонеділі відвідувала церкву. Малий хлопчина також наслідував батьківський приклад. Він змалку навчився цінувати працю, любив навчатися. Але часто був відсторонений від публічних виступів, шкільних вистав чи концертів за свої “українські” переконання.
Любов до навчання та саморозвитку завжди підштовхувала Кузьму Матвіюка до нових вершин. Він навчався на інженерному факультеті в Києві. Добре ладнав з точними науками. В студентські роки на його світосприйняття значно вплинули розповіді професора сільськогосподарської академії про сільське господарство та його розвиток в США. Інформація не просто вразила юнака, але й розпалила вогник надії, що в Україні також буду кращі часи, сильні, сміливі та кмітливі науковці зможуть створити міцну державу. Ці мрії з часом трансформувалися, набули нових форм, але не змінили напрямок – до самостійної української держави.
Боротьба за “українське”
У дорослому віці доля не шкодувала Кузьму Матвіюка. На його шляху було багато випробувань та складнощів, які він гордо поборов. У роки викладацької діяльності в інституті в Умані Матвіюка часто критикували за його чітку проукраїнську позицію.
За будь-яких умов він не корився системі та продовжував спонукати студентів розмовляти українською, сам також завжди говорив рідною мовою. Багато спілкувався з відомими пропагандистами свого часу – Борисом Антоненком-Давидовичем, Іваном Світличним, Леонідом Плющем. Разом з однодумцями часто обговорювали можливості розвитку та пропаганди української мови, культури, національної свідомості. Питання українізації були надзвичайно щемливими. Він активно розповсюджував антирадянські праці та твори, у тому числі працю Дзюби. За таку рішучість в 1972 році був заарештований КДБ. Липень того року став відліком нової страшної сторінки в житті Кузьми Івановича.
“Виживання” в таборі
Помста за те, що справжній українець хотів жити на вільній землі, спілкуватися рідною мовою та знайомити молодь з українською культурною спадщиною, була жахливою. Засуджено Кузьму Матвіюка до 4 років ув’язнення в таборі, де утримували не тільки політв’язнів, але й інших злочинців і рецидивістів.
Працьовитому, освіченому, з високими моральними цінностями, чоловіку доводилося щодня важко працювати в котельнях, де “підкидав” вугілля. Навіть така виснажлива праця не скорила Кузьму Івановича. Саме в таборі для ув’язнених він тісно познайомився з визначними політичними постатями, які пропагували українські цінності, такі як мову, культуру, підбурювали народ до бунту. Серед таких знайомств Кузьма Матвіюк часто згадує імена Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола та Василя Лісового, їх незвичні розмови в карцері. Траплялося, що він навмисне бунтував в таборі, щоб на декілька днів опинитися в карцері, де міг трішки відпочити від важкої фізичної праці та почути переконливі розповіді великих українських діячів. Від них же тоді Кузьма Матвіюк вперше почув думки, що Україна буде незалежною.
Діяльність в громадських та культурних організаціях
Він був ініціатором та активним учасником численних соціальних та культурних ініціатив, які сприяли покращенню якості життя місцевих жителів. Його енергія та наполегливість допомогли здійснити численні проєкти, спрямовані на розвиток освіти, національної свідомості місцевого населення. Був активним учасником громадської організації “Спадщина”, Товариства української мови ім. Т. Шевченка “Родовід”, часто виступав з доповідями, ділився знаннями з охочими. З 1982 року працював керівником гуртка технічної творчості Хмельницької обласної станції юних техніків.
За свій великий внесок у розвиток міста та безперервну підтримку спільноти, Кузьму Матвіюка було визнано як почесного громадянина міста. Цей титул став символом вдячності та визнання його непересічних заслуг перед місцевим населенням. Його принциповість, відданість та любов до рідного міста залишили значний слід у нашій історії. Багато студентів, колег з гордістю розповідають, що особисто знайомі з цією дивовижною особистістю. Історія Кузьми Матвіюка надихає нас щиро вірити у свої сили, бути наполегливим та відважним, не звертати зі свого шляху та прагнути до кращого майбутнього для всіх нас.
Крім того, щоб дізнатися ще більше цікавих фактів про життя, роботу, випробовування, які були в житті Кузьми Матвіюка, варто прочитати його книгу “І ми цей шлях пройшли”.