Серед героїв історичного минулого українського народу почесне місце займає Устим Якимович Кармалюк – мужній борець проти феодально-кріпосницького гніту, безстрашний месник за тяжку долю кріпаків. Імʼям Кармалюка пишається волелюбний український народ. Його діяльність припадає на першу третину 19 столітті. Це був період жахливого кріпосного права, коли свавілля поміщиків над селянами не мало меж. Поміщики України, як і поміщики Росії розширювали шляхом селянських наділів свої посіви, влаштовували у маєтках промислові підприємства. У звʼязку з цим постійно зростала панщина, яка у багатьох місцях України досягала 6-7 днів на тиждень. Люди працювали цілий тиждень на поміщика. Селяни, щоб не загинути від голодної смерті, змушені були обробляти свої наділи вночі. Крім цього, селяни повинні були віддавати поміщику частину продуктів своєї праці натурою або сплачувати їх вартість грошима. Народні маси висували зі своїх рядів відважних ватажків-героїв, які все своє життя присвячували великій справі боротьби за визволення селян з-під кріпосницького ярма. Одним з таких широко популярних народних героїв був Устим Кармалюк. Глибока ненависть до експлуататорів, безмежна відданість народу, безстрашна рішучість у боротьбі, великий природний розум і богатирська сила – це дало можливість Кармалюку очолити селянські виступи на Поділлі проти феодально-кріпосницького гніту. Далі на yes-khmelnytskyi.
Як зародився повстанський рух на Поділлі?
Устим Якимович Кармалюк народився у селі Головчинці у родині кріпака Якима Кармалюка. У віці 17 років його забрали до двору пана Пігловського. Хлопець був роботящий, але непокірний. Поміщик не міг пережити того, що його кріпак не дозволяв собою керувати, тому у 25 років вирішив віддати його до царської армії. Устим Кармалюк втік і згодом очолив ватагу кріпаків та військових-дезертирів, що нападала на маєтки панів. У ніч з 23 на 24 березня 1813 року ватага з чотирьох осіб здійснила першу спільну крадіжку у селі Дубовому. З показань Ткачука, Хрона і Кармалюка у ході слідства зʼясували, що вони обікрали комору селянина Катришина і забрали півтори мірки борошна, пів копи яблук, копу яєць та 30 мотків прядива та віддали все це Ткачуку для продажу. Наступної ночі з 24 на 25 березня, було здійснено напад на хату селянина Федора Шевчука – з вимогою, щоб той вказав, хто у селі має гроші і провів до таких осіб. Після відмови Шевчука стати навідником, його катували, при тому намагалися проколоти тіло списом. Через кілька діб, вночі з 28 на 29 березня, Кармалюк, Хрон і Удодюк у Головчинцях здійснили крадіжку у селянина Коваля та забрали шапку та 1 корець житнього борошна. 13 серпня 1814 року Кармалюка і Хрона у складі 111 осіб було відправлено у Крим для проходження служби в одному з розташованих там полків. Але вже з першого ж тракту у селі Панівці вони здійснили втечу. Причому, до Кармалюка та Хрона приєдналися ще три дезертири – Коночивчук, Когут та Лебедчук.
Заслання Устима Кармалюка до Сибіру
У період з серпня по жовтень 1814 року ватага вчинила ряд крадіжок у селах Дубове, Головчинці, Курилівці і Петрані. Жертвами пограбування, зокрема, стало подружжя Онищуків. Кармалюк з Хроном перебували під слідством у Літинській тюрмі близько семи місяців, після чого їх перевели до Камʼянець-Подільського для оголошення остаточного вироку. Тут їх справа, як дезертирів, була передана у розпорядження комісії військового суду. Суд за сукупністю карних злочинів засудив Кармалюка та Хрона до смертної кари. Однак подільський військовий губернатор Бахметьєв замінив цей вирок на позбавлення військових звань, покарання кожного 25 ударами батогом, таврування та заслання до Сибіру. У 1818 році їх відправили до Іркутського губернського правління на каторжні роботи. Проте під час проходження через станцію Перетину Вʼятської губернії арештанти втекли та повернулись на Поділля. Далі вони маневрували під облавами каральних військ окупаційної адміністрації і скрізь підіймали селян на повстання. Навесні 1819 року безстрашні месники перебралися у Балтський повіт, де організували навколо себе загін селян і здійснили ряд успішних нападів на поміщицькі маєтки. Активним помічником Кармалюка тоді, крім Данила Хрона, був солдат-втікач Іван Чорноморець. У період з 1820 року і до 1822 року Кармалюк діяв в основному у Літинському повіті, таємно жив у своєму селі або поблизу нього. Селяни і міська біднота, як і раніше, давали йому притулок, виявляли гостинне ставлення до нього й охоче переховували від переслідувань.
Хто став поплічниками Устима Кармалюка?
Ватага Устима Кармалюка за соціальним, майновим, етнічним складом була неоднорідною. На різних етапах і у різні роки існування до її складу входили особи, які за соціальним походженням належали до селян, шляхти, міщан і духовенства. Однак за соціальним статусом переважали дезертири, втікачі з місць позбавлення волі, які втратили соціальні звʼязки та переслідували власні цілі. Саме вони у період з 1813 року по 1835 рік відігравали провідну роль у ватазі й складали найближче оточення ватажка. Обовʼязковою умовою залучення новачків була наявність у них попереднього досвіду відповідної діяльності або судимості чи перебування під слідством. Часто саме знайомство в увʼязненні з Кармалюком чи представниками його найближчого оточення відіграло вирішальну роль в їх подальшій співучасті. Ватага Кармалюка постійно збільшувалась. На початку діяльності його ідеї підтримували 13 осіб. Далі ця цифра зросла до 26 осіб. А у період з 1830 року по 1835 рік поплічників Кармалюка побільшало до 50 осіб. Коли на початковому етапі події розгортались лише у кількох селах Літинського та Летичівського повітів, то у наступний період центр діяльності кармалюківців залишається тут, а водночас ними охоплюються окремі населені пункти Могилівського, Ушицького, Ямпільського, Вінницького і Брацлавського повітів Подільської губернії. Разом з цим спостерігаються поодинокі випадки своєрідних рейдів на південь Волинської та Київської губерній та у Бессарабію, які повʼязані виключно з крадіжками та реалізацією худоби.
Усе життя Устим Кармалюк провів у бідності
Попри те, що Кармалюк відбирав у поміщиків та сільських глитаїв великі суми грошей і цінності, він не створив собі багатства, а залишався у бідності. Під час арешту у нього або зовсім не знаходили грошей, або він мав таку мізерну суму, якої ледве вистачило урядовцям для того, щоб викувати для нього кайдани. Офіційні документи і народна творчість неодноразово підтверджують, що усе майно і гроші, взяті у поміщицьких маєтках, Кармалюк завжди роздавав бідним селянам. Органи царської влади неодноразово забороняли пісні про Кармалюка та переслідували тих, хто їх співав. Але даремні були намагання царських сатрапів. Народні маси через десятиліття рабства й поневолення пронесли щирі пісні, перекази, оповідання, легенди та приказки про відважну сміливість, героїчну рішучість і залізну волю Устима Кармалюка у боротьбі проти експлуататорів.
На початку жовтня 1835 року Галузинецька комісія через таємних своїх агентів довідалася, що Кармалюк буває у селі Каричинцях-Шляхових. Тут проживав співучасник його багатьох нападів на поміщицькі маєтки – селянин Прокіп Процков. Зрадниця поспішила повідомити про свою зустріч з Кармалюком. Біля хати і у хаті селян влаштували засаду, яка мала на меті зловити або вбити Кармалюка. У ніч з 9 на 10 жовтня від пострілу шляхтича Рудковського загинув народний месник Устим Кармалюк. Необхідно було мати надлюдську силу, залізну волю і непохитну віру у справедливість своєї справи, щоб перенести на собі до 1000 ударів шпіцрутенами і батогами, триразове таврування і заслання у Сибір, побиття під час допитів і постійні переслідування. Ні численні облави поміщиків і репресивні заходи царських урядовців, ні грати вʼязниць, ні мури фортець, ні жахливі умови каторги – ніщо і ніхто не змогло зломити його волю до священної боротьби з експлуататорами.