Для побудови демократичного суспільства важливим є налагодження співпраці між державною владою та усіма соціальними і віковими групами, зокрема, студентською молоддю. Кам’янець-Подільський у 1919-1920 роках став осередком української державності та інтелектуального життя. Саме у цей період місто виконувало роль тимчасової столиці Української Народної Республіки (УНР), а місцева студентська спільнота активно взаємодіяла з владою та брала участь у розбудові національної освіти, науки та політичного життя. Також дізнавайтеся про те, як Проскурів став обласним центром. Далі на yes-khmelnytskyi.
Виклики молоді того часу
Одним з ключових центрів освіти у місті був Кам’янець-Подільський державний український університет, відкритий у 1918 році. Українська влада сприяла розвитку освіти та науки, прагнучи створити національну інтелігенцію. Міністерство народної освіти та уряд УНР підтримували університет фінансово, забезпечували викладацький склад і намагалися зберегти освітній процес, попри війну та нестачу ресурсів.
У новоствореному українському університеті навчалися здебільшого вихідці з селян та духовенства. Також значним був відсоток євреїв. Глибока економічна криза, зумовлена Першою світовою війною, негативно позначилась на матеріальному становищі майбутніх фахівців. Студенти бідували. У заявах, які вони подавали ректору з проханням звільнити їх від плати за право навчання, зазначалося, зокрема, і про умови навчання. Голодна молодь нарікала на те, що ввечері зовсім немає змоги працювати з літературою і конспектами через відсутність світла і тепла. Проблема виживання загострилася, допомога родин та стипендії, які виплачувалися лише частині молоді, були основним джерелом її доходів. У результаті дестабілізації державного життя у більшості навчальних закладів стипендії взагалі перестали виплачувати. Проте, у Камʼянець-Подільському державному університеті грошову підтримку студенти отримували більш-менш стабільно. Попри чималі зусилля уряду не вдалося забезпечити стипендіями усіх тих, хто потребував допомоги. Молоді люди мусили самі заробляти собі на шматок хліба: працювати вчителями, читати лекції, займатися репетиторством. Також студенти намагалися отримати роботу у державних установах: шукали посади канцеляристів, машиністів, експедиторів тощо.
Державні посади для студентства стали важливою ланкою у взаємодії з владою, але не гарантували гідного життя. Однак, у невеликому Камʼянці-Подільському знайти і таку роботу було не просто, тому студенти наймалися носити воду, рубали дрова, виконували будь-яку роботу. Не залишилася поза увагою уряду проблема нестачі приміщень у КПДУУ. Недостатня кількість навчальних площ і гуртожитків негативно позначалася на навчальній діяльності студентів.
Свідомість студентів
Щодо політичної свідомості студентства, то варто відзначити, що навіть у складних матеріальних умовах воно виявило суспільно-політичну активність. У проханнях про матеріальну допомогу юнаки і дівчата наголошували на своїй наполегливій і важкій праці на благо народу, бажанням прислужитися українській державі. Студенти були готові захищати українську революцію. Коли у центрі і регіонах розгорнулося повстання проти гетьманського режиму, вони вирішили стати у ряди борців за республіканський лад.
У грудні 1918 року студенти ухвалили сформувати студентську сотню для участі у збройному захисті країни. Хоча довести справу до завершення не вдалося через складнощі перемовин з представниками уряду. Юнаки Камʼянець-Подільського державного університету записувалися добровольцями на фронт. Влітку вони воювали проти частин Червоної армії. Коли на початку червня 1919 року розгорнулися бої за Камʼянець та його околиці, молодь поспішила поповнити ряди козаків армії УНР.
Співпраця з Петлюрою
1 травня 1920 року С. В. Петлюра прибув до Камʼянця-Подільського. 2 травня 1920 року на загальних зборах студентства Камʼянець-Подільського державного українського університету було ухвалено резолюцію, що студентство хоче взяти участь у творчій державній роботі Української Народної Республіки по першому заклику уряду. Було обрано делегацію у складі пʼяти осіб, якій доручили переказати Головному Отаманові зміст ухвали.
Після аудієнції Симона Петлюри обнадієні студенти вирішили перевести у життя добровільну мобілізацію студентства Камʼянець-Подільського державного університету та обрати постійну Раду Студентських Представників, яка буде переводити у життя добровільну мобілізацію студентства на працю у першу чергу у війську УНР, а потім у всіх галузях державної роботи.
Долучення до війська
Влітку 1920 року чимало юнаків, отримавши мандати від Подільської організації Національного союзу і Української студентської громади університету, пішли працювати інформаторами у підрозділи українського війська, зокрема Подільського корпусу. Восени того ж року мобілізовані студенти воювали у складі Залізної дивізії.
В університеті діяв гуманітарний гурток який надавав допомогу хворим козакам і студентам. Утім на обсягах допомоги позначився брак коштів. І все ж робота не припинялася – відвідували хворих студентів і козаків у шпиталях і на приватних квартирах, при потребі залишалися чергувати, відвозили їх до лікарів, надавали грошову допомогу, білизну, одяг, книги. Чимало студентів увійшло до Подільської організації Українського Червоного Хреста, яку очолював ректор університету Іван Огієнко.
Після того, як визвольні рухи українців зазнали поразки, студенти-вояки, потрапивши за Збруч разом з українським військом, були інтерновані у польських таборах. Великий осяг документальних джерел засвідчує їх страшні поневіряння на грані героїзму, адже у злиденних умовах вони робили усе можливе для того, щоб мати можливість продовжити навчання в університетах Польщі, Чехословаччини, Франції, Німеччини, або хоча б примножувати знання. Вони продовжували вірити у те, що зможуть допомогти рідній країні.
Коли у листопаді 1920 року більшовики захопили Кам’янець-Подільський, студентська спільнота зазнала значних переслідувань. Деякі студенти та викладачі змушені були виїхати за кордон або переховуватися, рятуючись від репресій. Кам’янець-Подільський державний український університет було закрито, а система вищої освіти у місті потрапила під контроль радянської влади.
Тож взаємодія влади УНР та українського студентства відбувалася у сфері стипендіальної підтримки, що засвідчує певну відповідальність уряду за долю університетської молоді. Стипендії покривали лише частину затрат на існування молоді, тому юнаки і дівчата шукали можливості заробляти своєю працею. Частина з них працювала у державних установах УНР. Історичні джерела свідчать про прихильне ставлення українського студентства до своєї молодої держави. Студентська громада Камʼянець-Подільського державного університету оголосила добровільну мобілізацію і створила відповідну комісію для приймання у військо. З метою допомоги хворим козакам і студентам діяв гуманітарний гурток при Раді студентських представників. Таким чином українське студентство і влада УНР знаходилися у тісній взаємодії і частковій залежності одне від одного. Попри вкрай складні умови життя українське студентство займало активну громадянську і соціальну позиції.
Також дізнавайтеся про розвиток цукрової промисловості на Хмельниччині у період з 19 століття по 20 століття.