Неоголошена війна 1921-1923 років: Подільський фронт 

Російська агресія проти України, яка розпочалася 20 лютого 2014 року та повномасштабне вторгнення Росії 24 лютого 2022 року актуалізують потребу переоцінки усталених поглядів на історію протиборства українського народу агресивним діям Росії. Одним з таких протистоянь був початок 20-х років 20 століття. Традиційно у сучасній українській історіографії він трактується, як період масштабної повстанської боротьби проти радянської влади за відновлення незалежної української держави. Також дізнавайтеся як у Другу світову війну функціонували партизанські групи. Далі на yes-khmelnytskyi.

Історичні передумови

Радянська влада, яка була встановлена на Поділлі у листопаді 1920 року, швидко розчарувала населення. На Хмельниччині одразу розпочався збір продрозкладки. Вона проходила зі значним натиском на куркуля і розшаруванням сіл. Крім того, проводилися безпідставні арешти та обшуки, забиралося майно у селян та мешканців міста, не видаючи копій протоколу з перерахуванням забраних речей. Усі установи мобілізовували селян, облік не вівся, плата не здійснювалася. У цих умовах будь-який конфлікт міг призвести до збройного протистояння. Продовження репресивної політики з боку влади зумовило формування збройних повстанських загонів для захисту населення та боротьби з більшовицьким режимом. Зʼявилися банди чисельністю 40-50 осіб у районі Літинського повіту. 

Боротьба з населенням

Поява великої кількості невеликих загонів змусила владу змінити тактику боротьби. Використання польових частин було визнано неефективним. Відтак почали створювати винищувальні, винятково маневрові загони чисельністю у 300 вершників і 150 піхотинців, з легкою артилерією, двома бронемашинами, на тачанках. Підозрілих осіб належало негайно затримувати й передавати на місці міліції, а при появі збройних загонів чи окремих осіб потрібно було перевіряти документи. Загальна чисельність найбільших повстанських загонів Гальчевського, Боровського, Бущука, Лиха, Завірюхи, Заболотного, Солтиса, Хмари та інших у червні 1921 року становила близько трьох тисяч козаків, переважно кінноти, при 40 кулеметах. 

17 лютого 1922 року І зʼїзд комнезамів Поділля ухвалив рішення про створення бойових загонів незаможників для боротьби з бандитизмом. Зброю для них слід було забрати у куркулів. Про те, що селяни саботували ці вказівки опосередковано свідчить чергове розпорядження від 16 березня 1922 року про створення таких загонів. Їм навіть в окремих випадках дозволили видавати набої. При появі великих банд необхідно було стягувати ці загони в один кулак і використовувати під командуванням Начальника бойової дільниці.

Крім того, чекісти наводнили край своєю агентурою. Вона вербувала серед селян, організовувала псевдоповстанські загони. За підтримки населення, повстанці виявляли замаскованих ворогів і розстрілювали чекістів, а сексотів вішали. При цьому не чіпали їх родичів і майна.

Активізація повстанців

Отаман Семен Харченко (Хмара) створив на Поділлі підпільну організацію та повстанський кавалерійський загін, який отримав назву Надбужанської кавалерійської дивізії (600 бійців). Про активізацію повстанців свідчать і радянські джерела. Так, за даними Новоушицького повітвиконкому, 12 серпня банда з 10-13 осіб з кулеметом напала на Віньківці й розгромила міліцію. Як наслідок, політичні настрої у селян погіршуються. Влада відповіла на це каральними заходами. У 16 бандитів з Вихрівки було конфісковано все майно. Затримано 2679 дезертирів, 156 політичних і кримінальних осіб, розстріляно 12 осіб, відправлено у концтабори 18 осіб, переслано в інші заклади 35 осіб.

Активізація повстанського руху збіглася з радикалізацією подільського селянства, яке вже на початку жовтня виявило свої симпатії до петлюрівського повстанства. Вони почали переростати у селянські повстання. 14 жовтня у Проскурівському повіті вибухнуло перше повстання. Селяни села Вихрівка вчинили збройний опір продзагону, створили загін і рушили через низку сіл на Татариски. По дорозі до них приєднувалися селяни з навколишніх сіл. У Татарисках натовп повстанців зіткнувся з батальйоном і після доброї перестрілки розсіявся. Повстання було ліквідовано.

У таких умовах розпочався другий зимовий похід армії УНР. В його рамках 18 жовтня 1921 року Подільська група отамана Палія перейшла Збруч, прорвала кордон, що викликало переляк у червоних. Загін Палія інтенсивно розгорнув свої операції та склалась реальна загроза захоплення міста Проскурова, де справа дійшла до евакуації. Під впливом наступу Подільської групи 28 і 30 жовтня вибухнула низка селянських повстань у Проскурівському, Летичівському та Камʼянецькому повітах. Зокрема, вчителі та колишні петлюрівські офіцери організували повстання у селі Савинці, яке нараховувало понад 150 учасників, у селі Чорнокозинці було організовано повстання офіцером армії УНР

Томашевським. Велике повстання відбулося у Летичівському повіті. За сприяння банд Матуса та Костелка було організовано Зіньківське повстання, в якому брало участь населення сіл: Зіньків, Адамівка, Пирогівка, Петраші-Українські, Охрімівці та Охрімовецька Слобідка. Селяни села Рихта біля Камʼянця-Подільського повстали і ліквідували 25 червоноармійців. Однак повстання відбувались окремо одне від одного, що полегшило владі їхнє придушення.

З настанням зими повстанські загони зменшили свою активність. Значна кількість козаків розійшлася зимувати по домівках. Ядро загонів, завдяки підтримці населення, майже без боїв перезимувати зиму 1921-1922 років. З настанням весни боротьба відновилася. З метою мобілізації повстанців до нової боротьби отаман Орел у квітні 1922 року провів пропагандистський рейд по Поділлю. Велике значення мав зʼїзд повстанських організацій Поділля 1 травня 1922 року у лісі біля Летичева. Там створили Подільську Повстанчу Групу у складі десяти повстанських загонів, обрали її командантом отамана Я. Гальчевського, створили штаб групи, надзвичайний суд і Чоту Повстанчої Жандармерії. Вже невдовзі обʼєднання дало сподіваний результат – повстанці звільнили Летичів. 

Придушення повстань

Місцеві органи радянської влади охопила паніка. Тривога передалась і центральній владі. На боротьбу з повстанцями на Поділлі було спрямовано панцерник та не менше пʼяти дивізій кінноти і піхоти. В умовах, коли повстанці були фізично та морально втомлені, піддавалися спокусі отримати мирне життя, прийнявши продовжувати відкриту боротьбу було б самогубством. Не маючи жодних надій на допомогу з-за кордону, повстанці під загальним командуванням отамана Орла 2 вересня 1922 року перейшли Збруч. Те ж на початку вересня зробили інші повстанські загони.

Для керівництва 13 вересня 1922 року створили губернську надзвичайну трійку у складі Костандогло, Осадчого та Форовича. Ця комісія за офіційними даними розстріляла 580 заручників, а за неофіційними понад 1000, віком від 17 до 90 років. Придушивши масовий повстанський рух і провівши показові розправи з ненадійними відповідачами, влада перейшла до викачування зброї у населення. Загалом на Поділлі станом на 20 листопада 1922 року було вилучено у селян близько 5 тисяч гвинтівок.

Аналіз повстанського руху на Поділлі свідчить про те, що він був відповіддю на неоголошену колоніальну війну більшовицької Росії проти України. Він опирався на підтримку інтелігенції, заможного та середнього селянства, частини бідноти, та був спрямований на відновлення української державності. Проте розрізненість дій повстанських загонів та селянських повстань, відсутність допомоги з-за кордону, потужні сили більшовиків, їхня політика терору та загравання з селянством спричинили поразку повстанської боротьби.

Також дізнавайтеся про те, як Камʼянець-Подільський був центром торгівлі у період з 15 століття по 17 століття.