Проскурівсько-Чернівецька наступальна операція – як українські бійці йшли у контратаки? 

Проскурівсько-Чернівецька наступальна операція 1944 року – наступальна операція військ 1-го українського фронту, що тривала з 4 березня по 17 квітня 1944 року. Далі на yes-khmelnytskyi.

Як планували наступальну операцію? 

18 лютого 1944 року Сталін віддав наказ вій­сь­кам 1-го українського фронту на підготовку і проведення Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції. Після смерті Миколи Ватуті­на новим командуючим фронтом було призначено Георгія Жукова. Під час підготовки операції командування успішно провело перегрупування військ, сконцентрувавши їх у напрямку головного удару. Так, четверта танкова армія генерал-лейтенанта Дмитра Лелюшенка подолала 450-кілометровий шлях з-під Києва у район Славути. Рух відбувався вночі або в умовах поганої видимості вдень. 4 березня 1944 року війська 1-го українського фронту розпочали Проскурівсько-Чернівецьку операцію. У перші дні наступу радянські війська сильним броньованим ударом­ прорвали оборону ворога і вийшли у район Воло­чиська, Чорного Острова, де у кількох місцях пере­різали залізничну магістраль Львів-Одеса. Німецькі війська розгорнули близько 9 танкових і 6 піхотних дивізій і вже 7 березня почали завдавати сильних контрударів. Надалі війська 1-го українського фронту завдали потужного удару у напрямку Кам’янця і Чернівців. У цей час друга повітряна армія генерал-полковника Красовського знищувала ворожі літаки у повітрі та на аеродромах Вінниці, Калинівки, Старокостянтинова, Проскурова. У ході наступу радянські війська оточили і знищили гарнізон ворога у Тернополі та взяли у кліщі на північ від Кам’янця-Подільського всю першу німецьку танкову армію у складі 21-ї дивізії. Побоюючись повторення сталінградського котла, німецькі війська у паніці робили відчайдушні спроби вирватися з оточення у напрямку Чорткова і Бучача. Дорогою ціною ворогу частиною військ вдалося вирватися. Німецькі дивізії при цьому втратили половину особового складу, майже все важке озброєння і техніку. Радянським військам доводилося долати не тільки шалений опір ворога, але й величезні труднощі, пов’язані з весняним потеплінням. Непрохідна багнюка сковувала маневр військ, особливо танків і артилерії. Бійці вимушені були буквально на руках виносити і пересувати техніку та боєприпаси. Воїнам часто допомагали місцеві, які переносили на собі ящики зі снарядами і мінами.

Битва за Камʼянець-Подільський 

25 березня 1944 року війська 1-го українського фронту після звільнення Чемерівців і Оринина підійшли до Кам’янця-Подільського. Ворог не збирався здаватися, а готувався будь-яку ціну втримати Кам’янець до підходу першої німецької танкової армії, що відступала з району Проскурова. Німецьке угруповання у Кам’янці нараховувало понад 5000 осіб і мало на озброєнні 85 танків, 62 гармати, близько 300 кулеметів, багато мінометів і стрілецької зброї. Враховуючи умови місцевості – розташування міста на кам’яному острові, німці вважали його неприступним. 25 березня після могутніх залпів “катюш” війська четвертої танкової армії почали штурм Кам’янця. Попри сильний опір противника, частини 29-ї гвардійської мотострілецької бригади за підтримки артилерії і танків 61-ї гвардійської танкової бригади форсували річку Смотрич та захопили плацдарми на Польських фільварках і у Старому місті. Сапери лейтенанта Соколова під безперервним вогнем розміновували Замковий міст і відкрили дорогу для тан­кістів. Успішно форсувавши Смотрич, радянські танкісти вже у сутінках, увірвалися до міста з боку Руських філь­вар­ків. Радянські воїни проявляли героїзм і сміли­вість – не жаліли життя, визволяючи місто. Билися за кожний будинок, вулицю, підвал. На ранок бої почали стихати. Жителі з радістю зустрічали визволителів після окупації. 85 тисяч невинних людей з-поміж військовополонених, жінок, дітей, людей похилого віку було розстріляно­, по-звірячому закатовано фашистами і прислужниками-поліцаями за 3 роки окупації. Та радіти визволенню було зарано. Ворог не змирився із втратою Кам’янця.

Генерал-фельдмаршал Еріх фон Манштейн наказав знову оволодіти містом, оскільки на північ від нього була оточена 21 дивізія. Місто готувалося до оборони. Велике значення мала шосейна дорога через Оринин на Скалу-Подільську. Вранці 29 березня німецький полк піхоти за підтримки артилерії, мінометів і танків пішов атакою на Оринин. Хоробрий воїн єфрейтор Соколов годину безперервно стріляв по ворожій піхоті з двох кулеметів, направлених у різні боки. Місцями наші бійці вступали у рукопашні бої. Відступаючи на Скалу-Подільську, німці зазнавали великих втрат, але продовжували чинити шалений опір. Під час визволення міста загинули 6495 воїнів Радянської армії, високих державних нагород удостоєні 15 тисяч бійців і офіцерів. За успішне виконання бойового завдання різним родам військ було присвоєно найменування “Кам’янець-Поділь­сь­ких”.

Наслідки наступальної операції

Результатом Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції стали: поразка групи армій “Південь”, звільнення низки районів, вихід радянських військ у передгірʼя Карпат і розчленування фронту противника на дві частини, а також створення сприятливих умов для вигнання гітлерівських загарбників з території України.