Воєнна національна політика вплинула на спосіб життя, професійну зайнятість, релігійне життя євреїв. Наслідки Другої світової війни для подільських євреїв були руйнівними, у першу чергу, через великі демографічні втрати внаслідок цілеспрямованого винищення єврейського населення окупаційною владою. План очищення окупованих територій від євреїв виконувався вперто та методично. І знищення євреїв Поділля як території, на якій євреї проживали століттями, а більшість невеликих містечок навіть на початку війни сміливо можна назвати єврейськими, було невіддільною частиною цього плану. Далі на yes-khmelnytskyi.
Чи була організована евакуація євреїв на початку Другої світової війни?
На початку Другої світової війни на території Камʼянець-Подільської області проживало понад 263 тисячі євреїв, що складало 6,4 % усього населення. В межах Вінницької та Камʼянець-Подільської областей на початок німецько-радянської війни була зосереджена девʼята частина усіх євреїв УРСР. Проте у повоєнний період тут проживало лише дві третини євреїв довоєнного рівня. Найбільша частина єврейського населення Поділля була знищена під час окупаційного режиму. Наслідки політики Голокосту були настільки руйнівними, що фактично призвели до повного зникнення єврейського населення в окремих населених пунктах, у першу чергу, Західного Поділля. Евакуація та втеча єврейського населення з окупованих територій, хоч і сприяла збереженню єврейського населення, та все ж таки внесла свої корективи у загальну кількість та структуру єврейського населення краю. Окремі представники єврейського народу залишили Поділля назавжди. Також значна частина подільського єврейського населення загинула на фронті та у русі опору загарбникам. Голокост став однією з найбільших трагедій для євреїв за усю добу існування єврейських поселень на території України. Він позначився для євреїв не тільки великими демографічними втратами, а й призвів до ментальних змін, змін у національній памʼяті народу. Крім того, для розкиданих по всьому світу євреїв події Голокосту стали фактором єднання та причиною росту національного самоусвідомлення належності до народу, який пережив найбільшу трагедію за усю тисячолітню історію.
Чому євреї залишались на окупованих територіях?
Однією із причин великих жертв серед євреїв Поділля було те, що переважна більшість із них з різних причин залишилася на окупованих німецькою армією та її союзниками територіях. Серед основних причин були: неефективна та провалена евакуація у перші дні війни, приховування радянською владою інформації про цілеспрямоване винищення єврейського населення, довіра до радянської армії та віра у її могутність або, навпаки, антирадянські настрої. Також небажання та неможливість залишити рідні місця літніх та хворих людей. Дослідити точну кількість евакуйованих євреїв з Поділля фактично неможливо. Цих даних немає ні у науковій літературі, ні в архівних документах. 26 червня 1941 року в УРСР було створено Республіканську комісію з евакуації на чолі із заступником голови РНК УРСР Жилою. Проте у той час, коли складалися плани евакуації, ворог блискавичним ударом захопив захід та правобережжя України. Радянська влада передусім звертала увагу на евакуацію та знищення майна, але ніяк не прореагувала на вивезення цивільного населення. Жодної евакуації за національною ознакою у цей період не було, навіть попри те, що про факти масового винищення єврейського населення як на території Польщі, так і на території окупованих районів СРСР влада знала заздалегідь.
Що стало причиною провалу евакуації мирних мешканців?
Загалом з України було евакуйовано у східні райони СРСР до 700 тисяч євреїв. За оцінками дослідників, кількість євреїв серед усього евакуйованого населення СРСР сягала понад 26%. Проти евакуації єврейського населення Поділля зіграв насамперед часовий фактор. Окупанти вже протягом 5-7 липня 1941 року окупували західні райони Поділля. Фактично протягом місяця фашистськими та румунськими військами була окупована майже уся територія Поділля. Важливим фактором евакуації була розгалуженість транспортної системи, наявність залізниці та можливість швидко дістатися до залізничних станцій, оскільки основна евакуація відбувала через залізницю. Часто біженці змушені були повертатись до покинутих населених пунктів, оскільки німецька армія блискавично захоплювала нові території і відрізала шляхи для подальшого відступу не тільки бойовим частинам, а й населенню. Якщо зважати на те, що більша частина єврейського населення Поділля жила у невеличких містах і селищах, відсоток евакуйованих євреїв з Поділля буде невисокий. Для більшості єврейського населення єдиним виходом став лише самостійний відхід або просто втеча з зони окупації разом з радянськими військовими підрозділами, які відступали. Але й тут влада іноді не тільки не допомагала, а й заважала. Через деморалізацію окремих керівників швидким відступом радянської армії було втрачено час. Евакуація мирних мешканців не була організована, а партійна влада пояснювала це небажанням створювати паніку. Для цього навіть пускались плітки, що Червона Армія відбила Львів і навіть захопила багато німецьких полонених. Найбільше непокоїла населення подільських єврейських містечок відсутність будь-якої інформації. Переважна більшість єврейського населення не знала, що робити. 3 одного боку зʼявлялась неофіційна інформація про винищення євреїв фашистськими військами, з іншого, як брак необхідної і перевіреної інформації про стан справ, розгубленість влади та її байдужість до долі єврейського населення – все це змушувало батьків у болісному пошуку виходу зі становища та сподіватися виключно на свою інтуїцію. До відʼїзду готувалося кілька сімей, проте велика частина єврейського населення, обтяжена дітьми, людьми похилого віку, інвалідами та хворими, не наважувалася на радикальні зміни у своєму житті.
Куди відправляли біженців з України?
До середини 1942 року в Узбецьку РСР було відправлено лише частину евакуйованих та біженців. Евакуація проходила також в інші райони Середньої Азії, на Урал, Поволжя, до Сибіру та Казахстану. Переважна більшість євреїв з подільських міст, що прибули до Узбекистану, були біженцями, а не евакуйованими. В цілому з подільських регіонів було евакуйовано та врятувалися втечею близько третини євреїв. На територіях, які були приєднані до СРСР після 1939 року, вдалося врятуватися не більше 10-12 % євреїв і значно більше пощастило єврейському населенню, яке проживало східніше кордону, де вдалося врятуватися до половини євреїв. Значна частина громадян єврейської національності по завершенні війни так і не повернулась з евакуації. За оцінками істориків, з українських євреїв близько 100 тисяч не прибули з інших регіонів СРСР. Повернення євреїв в Україну було повʼязане з матеріальними проблемами, а також з ростом антисемітизму наприкінці Другої світової війни та у перші повоєнні роки. Національна політика радянської влади була повʼязана з маніпуляцією долями цілих народів – потреба була у місцевих національних кадрах та ідеологічних комуністах, з якими можна було проводити повоєнну відбудову.
