Поділля як історичний регіон з’явився на сторінках давніх творів у середині 14 століття. Послаблення панування татарських зверхників цієї розлогої території призвело до зміни влади від Теребовлі на Заході й аж до Дніпра на Сході. Брати Коріятовичі, а було їх в історії краю шестеро – Юрій, Олександр, Костянтин, Борис, Федір та Василь, володіли цією територією аж до кінця 14 століття. Саме вони поклали початок відносинам із Польським та Угорським королівствами, що привело до впровадження на Поділлі західних суспільних практик. Коріятовичі створили незалежне Подільське князівство з центром у Камʼянці та почали велике будівництво європейських замків у Меджибожі, Скалі, Вінниці та багатьох інших місцях. Далі на yes-khmelnytskyi.
За легендою князі Коріятовичі заснували місто Камʼянець
Історик-краєзнавець Юхим Сіцінський у книзі “Камʼянець-Подільський” повʼязував заснування міста з литовськими князями Коріятовичами.
У 1362 році Великий князь литовський Ольгерд розгромив татарську орду та передав завойовані землі племінникам Коріятовичам, які утворили Подільське князівство з центром у місті Смотрич. За легендою, князі Коріатовичі заблукали на полюванні. Тоді круторогий олень вивів їх на острів “чудної краси” оточений водою. Тож Коріятовичі вирішили “осадити” тут місто – майбутню столицю Подільського князівства. Острівне розташування та багаторівневий захист робили населений пункт непереможним для загарбників.
Магдебурзьке право у Камʼянці
У Камʼянці князі жили у замку поряд з містом і управляли усім князівством. А міста мали власне самоуправління – магдебурзьке право. Камʼянець отримав це право саме від князів Коріятовичів. У міста був свій муніципалітет, війт, рада, суд. Був навіть кат, який отримував зарплату з місцевих податків за те, щоб на площі катувати злочинців і часом навіть страчувати відьом. У 1374 році князь Юрій Коріятович хотів якнайшвидше заселити Камʼянець. Тож відвів для міста 200 ланів землі зі звільненням поселенців на 20 років від платежів за цю землю і призначив їм на наступний період податок до 20 широких грошей з лану, надав право самостійного суду перед рицарями. На випадок суперечок між князем, землянином чи дворянином з одного боку і міщанином з другого призначався суд сумісний – із воєводи, і війта. На користь війта надходила лише третя частина судових мит і штрафів, а решта направлялась на потреби міста, так само як прибутки із суконних, взуттєвих, хлібних, мʼясних лавок, лазень тощо. Рада займалася завідуванням міським майном, роздавала міські землі, укладала контракти на оренду міського майна, затверджувала укладання різних договорів, проводила поточні витрати та інші різноманітні громадські справи, розглядала позови, вагомі кримінальні справи. За магдебурзьким правом, радниками могли бути “люди мудрі, добрі, що досягли визначеного віку, принаймні 25 років. Це люди осілі у місті, не дуже багаті та не дуже бідні, але середнього достатку. Особливо вони мають бути законнонароджені, мешкати у власних будинках та бути законослухняними, вірити у Бога, справедливість і правду поважати, хамства і злості не терпіти, таємниць міських не видавати, у словах і вчинках бути сталими та не заздрісними на ласощі. Не міг бути радником чоловік не сповна розуму. Також не міг бути чоловік іншого права та при досягненні віку 90 років”. Повний обсяг магдебурзького права був наданий Камʼянцю у 1432 році. Далі польський король Владислав II Ягайло не лише підтвердив надання місту привілеїв магдебурзького права, а й надав додаткові. А у 1434 році Кам’янець став королівським містом і отримав ще більше прав. Як наслідок, будівля магістрату стає центром не лише міста, а й округи. До кінця 14 століття на Поділлі окремого князівства не стало. Його у князів Коріятовичів забрав їхній двоюрідний брат, великий князь литовський і руський Вітовт. Поділля стало провінцією Великого Князівства Литовського до 1430 року, а у замку Камʼянця сидів не князь, а староста. Потім Поділля потрапило під польську корону, і у замок переїхав вже польський староста. Замки і далі належали знаті та лицарям, пізніше їх будуть називати шляхтою. Вони їх передавали у спадок та продавали.