Проскурівський погром: трагедія єврейської громади 1919 року

Одна з найтрагічніших сторінок в історії єврейської громади України, що сталася у 1919 році у місті Проскурів (нині Хмельницький). Ця подія забрала життя тисяч євреїв та залишила глибокий слід у колективній пам’яті. Навіть через століття хмельничани зберігають памʼять про ці трагічні події. Також дізнавайтеся про першу бойову операцію Об’єднаної Української армії 1919 року. Далі на yes-khmelnytskyi.

Передумови погрому

На початку 1919 року Україна перебувала у вирі громадянської війни. Владу намагалися утримати різні сили: більшовики, українські націоналісти, білогвардійці та польські формування. На цьому тлі зростала антисемітська пропаганда, яка звинувачувала євреїв у співпраці з більшовиками. 

У той час місто Проскурів було центром губернії. Тоді влада міста перейшла під владу Директорії Української Народної Республіки. У місті знаходився важливий транспортний вузол, адже тут була розташована залізниця. Також місто географічно було розташоване на прикордонні. Це дало змогу створити тут військово-стратегічний пункт, де дислокувались війська. Переважну частину населення міста складали євреї. У лютому у Проскурів на відпочинок після боїв з Червоною армією прибули 3-й Гайдамацький полк та Запорізька козацька бригада, на чолі з отаманом Іваном Семесенком. На той час 24-річний командир вже другий рік був у складі українських військ. Прибувши у місто, отаман перебрав на себе обовʼязки начальника міського гарнізону. У цей період розвідка донесла владі УНР, що у місті планується більшовицьке повстання. Вже тоді військова бригада Семесенка перебувала у Проскурові. 6 лютого він видав наказ про попередження щодо повстання. У ньому отаман пропонував населенню припинити “свої анархічні вибухи”. У першу чергу всі ці попередження були спрямовані у бік євреїв. Та згідно з дослідженнями, піддавались більшовицькій пропаганді не тільки євреї, а й люди різних національностей. Це було бідне населення, яке прагнуло змін. У той час вулиця Олександрівська (нині Проскурівська) чітко розділяла багатих і бідних євреїв. По одну сторону вулиці зі сторони кінотеатру Шевченка проживали заможні євреї, серед них багато хто займав поважні посади або мав прибуткову справу. По іншу сторону вулиці був район, де здебільшого мешканцями були бідні євреї. Вони і стали жертвами погрому. 

Повстання 

15 лютого 1919 року у Проскурові спалахнуло збройне повстання більшовиків проти влади Української Народної Республіки (УНР). Повстання було частиною ширшої хвилі більшовицьких виступів у різних регіонах України. Першим ділом більшовики захопили пошту і телеграф. Арештували коменданта Киверчука, вважаючи його небезпечним червоносотником. Далі за його свідченнями частина повстанців рушила у казарми Білгородського та 8-го Подільського полків, які розділяли більшовицькі погляди. Вони повідомили, що повстання почалось і запропонували виступити проти петлюрівських військ. Повстанці пообіцяли військовим зброю і підтримку озброєних селян. Тож коли вони озброїлися, то одразу почали рух у напрямку залізниці. Там дислокувалися гайдамаки та козаки. Вони першими почали стріляти. Та коли гайдамаки почали виходити і відкривали вогонь у відповідь, повстанці побачили їх чисельність і почали відступати. Спочатку до своїх казарм, а далі за межі міста у напрямку Гвардійського та Ярмолинець. Після відступу військових стало зрозуміло, що повстання провалилось.

Перебіг погрому

У місті одразу розпочались арешти та обшуки причетних до повстання. А для військових-гайдамаків накрили столи з їжею та алкоголем у винагороду за придушення повстання. Прямо за столом вони дали присягу отаману Семесенко та пообіцяли знищити єврейське населення. Тож у промові до гайдамаків отаман Іван Семесенко всю вину за більшовицьке повстання переклав на місцевих євреїв. І на імпровізованому святкуванні військові дали присягу “вбивати і не грабувати”. 

15 лютого солдати під командуванням Семесенка розпочали масове знищення єврейського населення. У протоколах допиту свідків, тих кому вдалося вижити, йдеться про те, що євреї не знали про погром. І хоч чутки ширились швидко, проте шаблі козаків були швидші. Козаки групами від 5 до 15 осіб заходили у помешкання, виймали шашки і різали євреїв. Коли звістка про різню розійшлася серед єврейського населення вони почали ховатися по горищах та підвалах. Проте козаки їх знаходили і вбивали. 

Кривава різня тривала понад три години, доти, поки зі штаб-квартири Директорії у Кам’янець-Подільському не надійшла телеграма від командувача фронтом Шаповала негайно припинити дії. Тоді у місті засурмили на знак припинення різні. У доповіді Гілерсона йдеться, що Семесенко розпорядився, що жертви цієї різні мають бути поховані 17 лютого. Тож тіла вбитих, ще на добу залишились у будинках і просто лежати на вулицях. Від ранку і впродовж дня підводи звозили тіла до єврейського кладовища. Наймані селяни викопали велику яму, яка стала братською могилою для жертв погрому. Крім неї ще було чотири братських могили менших розмірів. Поховати всі тіла вдалось лише до 4 ранку наступного дня. Проте у документах є спогади й про те, що поодинокі вбивства євреїв продовжувались і у місті, і в околицях.

Жорстокість та масштаб погрому викликали обурення навіть серед українських офіцерів. Згодом Семесенка було заарештовано та страчено за наказом Симона Петлюри, проте це не змогло змити ганьбу з армії УНР та залишило тінь на її репутації. 

Наслідки погрому

Проскурівський погром став частиною хвилі насильства проти євреїв, що прокотилася Україною у 1919-1920 роках. За різними підрахунками, тоді загинуло понад 50 тисяч євреїв. Проскурівський погром 1919 року став в історії Хмельниччини трагічним фактом, під час якого, за різними джерелами, загинуло від 800 до 1600 осіб. Ці події мали катастрофічні наслідки для єврейської громади та підірвали довіру до українського національного руху.

У памʼять про тих, хто загинув під час проскурівського погрому, у Хмельницькому височить пам’ятник. Його звели на місці братської могили через 6 років після погрому. Кривава різанина залишила сиротами 960 дітей. Громада євреїв заснувала три дитячих будинки, в яких були розміщені по 200 сиріт, в яких не виявилося близьких і піклувальників. Решта були розподілені між знайомими і родичами.

Після цих подій, за наказом Петлюри, військова частина Семесенка була роззброєна і віддана у розпорядження про створення спеціальної комісії для розслідування погрому. Петлюра наказав провести слідство якомога швидше і суворо покарати винних. Семесенка перевезли до кам’янецької вʼязниці. Комісія почала розслідування, але його так і не вдалося завершити через нестабільне політичне становище. Вдруге його заарештували у 1920 році, на чеському кордоні, через який він сподівався виїхати за кордон. Семесенка доправили до Чортківської в’язниці, де за вироком суду стратили.

Проскурівський погром — це трагічний приклад того, як міжетнічні конфлікти та пропаганда можуть призвести до масових злочинів. У Хмельницькому зберігається пам’ять про ці трагічні події. Встановлено пам’ятники та проводяться заходи з вшанування жертв погрому. Ця сторінка історії нагадує про важливість толерантності та недопущення повторення подібних трагедій у майбутньому.