Меджибіж — одне з найдавніших міст України, що розташоване на злитті річок Південний Буг і Бужок. Відоме своєю величною фортецею, воно стало свідком численних битв і зміни влад. Серед найцікавіших епізодів історії Меджибожа виділяється період османського панування, який залишив по собі не лише легенди, а й унікальні фортифікаційні споруди. Також дізнавайтеся про Меджибіж під час Другої світової війни. Далі на yes-khmelnytskyi.
Історичні передумови
У 1672 році, після укладення Бучацького миру, значна частина Поділля опинилася під контролем Османської імперії. Турки зайняли Меджибіж і перетворили його на одну з ключових фортець свого оборонного ланцюга у регіоні. Протягом майже 27 років османи зміцнювали замок і пристосовували його до своїх військових потреб.
Меджибіж став стратегічним пунктом на шляху до Львова та Кам’янця-Подільського. Османи використовували його як базу для своїх військових кампаній, зокрема, для контролю над шляхами, що вели до західних регіонів та Польщі. Місто отримало нові гарнізони та адміністративну структуру за османськими зразками.
Турецькі фортифікації
Турецькі інженери внесли значні зміни у фортифікаційні споруди Меджибізької фортеці. Османи укріпили стіни та додали бастіони, що дозволяли ефективніше оборонятися від артилерії та піхоти. Високі мури та міцні башти перетворили фортецю на неприступний форпост. Також турки встановили нові гармати та створили спеціальні платформи для їх розміщення. Вузькі бійниці дозволяли ефективно вести вогонь і зменшували ризик потрапляння ядер всередину. Османи використовували наявні підземні ходи та розширили їх для зберігання боєприпасів та провізії. Це дозволяло витримувати довготривалі облоги. У фортифікаційній системі османів популярною була техніка мінування. Турки створювали підкопи під стінами, щоб у разі облоги підірвати частини мурів ворога. Ця тактика стала несподіванкою для європейських військ, які не завжди могли протидіяти мінним загрозам. Турецькі інженери майстерно використали рельєф місцевості — розташування на злитті річок створювало природний бар’єр, а додаткові бастіони контролювали підходи до фортеці з боку суші.
Турки не лише зміцнили фортецю, а й пристосували її для тривалого перебування гарнізону. Вони облаштували житлові приміщення, лазні та навіть кухні за османськими стандартами, що було незвичним для традиційних європейських замків. Це свідчило про прагнення забезпечити комфортні умови для воїнів і адміністрації. Турки вдосконалили систему водопостачання та дренажу у фортеці, використовуючи досвід будівництва у посушливих регіонах. Вони створили цистерни для збору дощової води та підземні канали, що забезпечували гарнізон водою під час облоги. Османські символи, зокрема півмісяць і арабські написи, прикрашали стіни та ворота фортеці. Це мало демонструвати силу імперії та морально впливати на місцеве населення, підкреслюючи домінування ісламу над християнством у регіоні.
Колона-каплиця 17 століття у Меджибожі має народну назву Турецький стовп. Колону звели наприкінці 17 століття. На території Меджибожа розташовано три таких колони, але вони за виглядом усі різні. Деякі дослідники вважають, що під час турецького панування, вони служили певною розміткою земель. Інші вважають, що на стовпах могли бути фігури і вони зовсім не турецькі.
Підземні ходи
З погляду фортифікації Меджибізький замок є перехідним типом до замку-палацу, поєднуючи риси архітектури фортець і форми Ренесансу. Він мав вільне планування, продиктоване рельєфом місцевості. Три башти були розташовані на західній стороні фортеці, де знаходився вʼїзд, східну стіну охороняла лише одна вежа, але велетенських розмірів і складної конфігурації. Біля неї розташовані два палацових комплекси. Перебуваючи у Меджибожі, турки значно посилили замок та прикрасили його у східному стилі. З турецьким періодом в історії Меджибожа повʼязана загадка «Турецького замку» на острові Раковець. Навколо руїн цієї будови ходить немало легенд. Одні джерела повʼязують його з турецьким гарнізоном Меджибожа, інші стверджують, що це замок князя Ракоци. Будова поєднувалась з замком підземним ходом. Підземних ходів у цьому районі взагалі немало, є навіть магістральний тунель до Летичівського замку та можливо до Хмільника і Старокостянтинова. Всі дослідники хотіли б знайти легендарні підземні ходи, що ведуть до Кам’янець-Подільського, Летичева та інших міст, але досі не вдалося. Однак є переказ дослідника те етнографа Володимира Гульдмана, де написано про три знайдені труни з тілами турецьких паші на місті обвалу в одній зі стін. У 18 столітті замок втратив стратегічне значення. Він майже не зазнав руйнувань.
Під час панування турки побудували мечеть у межах фортеці. Вона мала просту архітектуру та була розрахована на гарнізон і місцевих мусульман. Поруч з нею височів мінарет, з якого муедзин скликав на молитву. Мечеть стала не лише релігійним, а й адміністративним центром. Тут збиралися командири гарнізону для обговорення оборонних стратегій. Після повернення Меджибожа під контроль Речі Посполитої мечеть була перебудована на костел, однак частина архітектурних деталей залишилася незмінною. Деякі фрагменти мінарета збереглися, нагадуючи про османське минуле міста.
Після повернення Меджибожа під контроль Речі Посполитої мечеть була перебудована на костел, однак частина архітектурних деталей залишилася незмінною.
Турецькі фортифікації у Меджибожі є унікальним прикладом поєднання європейської та східної фортифікаційної традиції. Вони не лише підкреслюють важливість цього міста у минулому, а й продовжують приваблювати туристів, зберігаючи пам’ять про складну та героїчну історію Поділля.
Легенди про турецькі часи
Історія османського панування у Меджибожі овіяна легендами. Одна з них розповідає про заховані турками скарби у підземеллях фортеці. За іншою версією, під час облоги один з турецьких воєначальників наказав замурувати у стінах живих полонених козаків, щоб зміцнити мури магічною силою. Місцеві мешканці досі переповідають ці історії, додаючи загадковості цьому місцю.
У 1699 році після Карловицького конгресу Поділля знову повернулося під владу Речі Посполитої. Турки залишили Меджибіж, але їхні фортифікації продовжували слугувати новим господарям. Завдяки османським укріпленням, фортеця вистояла ще не одну облогу та стала важливим оборонним пунктом протягом 18 століття. Польська адміністрація частково модернізувала фортифікації, використовуючи османські бастіони та артилерійські позиції. Військові архіви того часу свідчать про те, що турецька артилерія залишалася на службі польського гарнізону ще довгі роки. Після повернення міста католицька церква розпочала відновлення храмів, зокрема колишньої мечеті, що стала символом відродження християнської віри на Поділлі.
У 21 столітті Меджибізька фортеця є популярною туристичною пам’яткою, де відвідувачі можуть побачити залишки турецьких укріплень, бастіонів та підземних ходів. Екскурсоводи розповідають про османський період і показують місця, де колись стояли мечеть та мінарет. Реконструктори регулярно влаштовують фестивалі, відтворюючи битви та побут тогочасних захисників фортеці.
Джерела: