Друга світова війна принесла безліч трагедій, але однією з найжорстокіших сторінок цієї війни стала депортація цивільного населення на примусові роботи до Третього Рейху. Серед численних постраждалих, особливою групою були жителі Поділля, які опинилися під нацистською окупацією. Молодому поколінню варто більше досліджувати такі історичні події, вивчати документи, які підтверджують інформацію, як нацистські окупанти організували вивезення людей з їхніх рідних місць на каторгу, використовуючи пропаганду, обман і силу. Далі на yes-khmelnytskyi.
Пропаганда та обман
На початку окупації нацисти намагалися залучити місцеве населення до роботи в Німеччині за допомогою масованої пропаганди. Вони представляли себе “визволителями” від “сталінської тиранії” та обіцяли українцям гарні умови праці, житло і харчування. В місцевих газетах з’являлися оголошення про набір робітників. Наприклад, зустрічаються в газетах тих часів записи: “Для робіт в Німеччині потрібні чоловіки та жінки всіх професій від 17 до 45 років (крім жидів). Крім заробітної платні всі будуть забезпечені помешканнями та харчуванням. Члени сім’ї, які залишаться, одержать достатню підтримку.”
Такі оголошення заповнювали сторінки газет, а також роздавалися у вигляді листівок. Пропаганда намагалася переконати населення, що їх чекає краще життя в Німеччині, де “немає руйнувань, спричинених війною, і є достатньо роботи та хліба”.
Реальність “добровільного” набору
Проте, коли пропаганда не дала очікуваних результатів, нацисти перейшли до жорсткіших методів. Старости сіл були зобов’язані проводити “роз’яснювальну роботу” серед населення і забезпечувати явку завербованих на відряджання до Німеччини. Якщо цього було недостатньо, до справи бралися професійні пропагандисти, які мали на меті переконати місцеве населення в тому, що робота в Німеччині буде єдиним правильним і безпечним вибором для всієї сім’ї. Проте більшість населення розуміла, що на них чекає не обіцяний рай, а тяжка каторга. Багато хто намагався уникнути депортації, ховаючись або втікаючи.
Силове вивезення та каторга
Коли добровільні методи вичерпали себе, окупаційна влада почала застосовувати силу. Людей хапали просто на вулицях і відправляли на збірні пункти. Свідчення очевидців того часу рясніють жахливими історіями про те, як їхні рідні були забрані силою.
Свідки тих подій, часто згадували, що вони не хотіли їхати, але зранку приходили німці та забирали людей просто з дому. Дітей і жінок садили у вантажівку і везли на станцію. Там їх переводили в товарні вагони й відправляли до Німеччини.
Життя там було пеклом. Умови проживання і праці в Німеччині були нестерпними. Людей змушували працювати по 12-14 годин на день на фабриках і полях. Крім того, харчування було мізерним, для достатнього функціонування організму, який виснажений щоденною важкою працею, їжі було обмаль. При цьому, ставлення до робітників було жорстоким.
Окремо хмельничани згадують місця, де утримували людей. Це були тісні, темні кімнати, без світла та опалення. В таких приміщеннях людей жило зазвичай багато, часто навіть не вистачало спальних місць. Однак, німці старались якомога більше наповнювати свої табори новою робочою силою.
Депортація українського населення на примусові роботи до Третього Рейху залишила глибокий слід у пам’яті багатьох сімей. Ця трагедія є важливою сторінкою історії, яку ми повинні пам’ятати, щоб подібні жахіття ніколи не повторилися. Дослідження цих подій допомагає зрозуміти справжнє обличчя війни та важливість збереження миру, щоб дізнаватися більше про історію та пам’ять тих важких часів, навчайте молоде покоління з важливими сторінками історії України, складнощами та перепонами, які супроводжували різні покоління. Це створить внутрішнє підґрунтя для правильного розуміння цінності вільного, безпечного життя без війни на рідній землі.