Голокост став однією з найжахливіших трагедій в історії людства, залишивши кривавий слід на землях України. Хмельниччина, розташована на заході країни, не стала винятком цієї жахливої долі. З початком німецької окупації влітку 1941 року регіон опинився в епіцентрі каральних операцій, спрямованих проти єврейського населення. Тисячі людей були піддані жорстоким розправам, їх депортували до таборів смерті або страчували на місці. Також дізнавайтеся як нацисти вивозили цивільне населення з регіону на каторгу. Далі на yes-khmelnytskyi.
Початок Голокосту
Станом на 1939 рік на території Камʼянець-Подільської області проживали понад 121 тисяча євреїв. Це становило 6,3% від всього населення. Найбільше єврейських мешканців зосереджувалося у Камʼянці-Подільському (понад 15 тисяч), Проскурові (14 тисяч), Старокостянтинові (понад 6 тисяч), Шепетівці (до 5 тисяч). З початком німецько-радянської війни у період з 1 по 17 липня 1941 року територію області зайняли частини 17-ї армії вермахту зі складу групи армій “Південь”. 4 липня було захоплено Шепетівку, 8 липня – Проскурів, а 10 липня – Камʼянець-Подільський. 17 липня німці увійшли в останній значний населений пункт області — Летичів.
Винищення єврейського населення розпочалося вже від початку окупації. Перший випадок масового вбивства зафіксовано 6 липня 1941 року, коли солдати одного з підрозділів вермахту у містечку Купіль Волочиського району знищили 51 єврея. Начальник тилу групи армій “Південь” генерал-лейтенант К. фон Рок видав низку наказів про створення на окупованих територіях української допоміжної поліції, а також про реєстрацію та візуальне позначення євреїв у зайнятих населених пунктах. Їх зобовʼязали носити на грудях і спині жовті кола. Це заклало підґрунтя для централізації механізмів Голокосту. Наступною сходинкою в ескалації насилля став наказ від 21 липня 1941 року про концентрацію євреїв у гетто. Ці територіально обмежені райони проживання створювалися головним чином у містах з великою єврейською присутністю, зокрема в Камʼянці-Подільському, Проскурові, Шепетівці, Старокостянтинові, Ізяславі та інших. В останній декаді липня 1941 року для “боротьби з ворожими елементами” на територію Камʼянець-Подільської області прибули 1-ша моторизована бригада СС та сили поліцейського полку “Росія-Південь” у складі 45-го і 314-го батальйонів поліції порядку. З кінця липня до початку вересня 1941 року вони планомірно винищували євреїв, головним чином у містах, містечках на півночі області.
Масштабні розстріли
Найбільш масштабні централізовані “акції” відбулися у Шепетівці (800 жертв), Славуті (322 жертви), на околицях Ізяслава (1342 жертви). Впродовж серпня 1941 року загальна тактика винищення євреїв в області зазнала змін. Від масових розстрілів гинули не лише мешканці працездатного віку, а й діти та літні люди. Розправи набували загального характеру. Загалом з кінця липня до початку вересня 1941 року на території області їх відбулося до 30 випадків.
Найбільш криваве злодіяння скоїли у Камʼянці-Подільському, де впродовж 26-28 серпня зведений загін СС і поліції знищили 23 тисяч місцевих і депортованих з Угорщини євреїв. Допоміжну роль у цих подіях відіграла новостворена місцева українська поліція під керівництвом начальника Продоляка та його заступника Максимчука. Цей розстріл став апогеєм геноциду євреїв на території області у 1941 році. Він увійшов в історію Голокосту під назвою “Камʼянець-Подільської різанини”. Загалом за перших два місяці окупації нацисти знищили близько третини євреїв, що проживали в області до війни.
Створення гетто
5 вересня 1941 року політичний відділ адміністрації видав наказ про формування гетто в усіх населених пунктах з єврейськими мешканцями понад 200 осіб. Євреїв також залучали до примусової праці у спеціальних трудових таборах. З початку вересня 1941 року до середини квітня 1942 року на території Камʼянець-Подільської області спостерігався відчутний спад кількості акцій масового винищення та зменшення загального числа жертв серед єврейського населення.
З середини квітня 1942 року в області відбулася нова ескалація насилля. Під планомірне знищення підпадали не лише залишки єврейського населення міст і містечок, але й ті євреї, що проживали у селах, невеликих слободах, хуторах. Першою за кілька місяців масовою розправою стала ліквідація 14 квітня 1942 року єврейського населення Віньківців. Також великі страти відбувалися у Дунаївцях, Славуті, Ізяславі, селі Манівці Красилівського району, Летичеві, Ярмолинцях, Камʼянці-Подільському та Проскурові.
Останньою масовою стратою в області стала ліквідація робітничого табору у Летичеві у січні 1943 року, коли було знищено кілька сотень євреїв-робітників. Всього у період з 14 квітня 1942 року по січень 1943 року відбулося щонайменше 47 масштабних розправ, у ході яких загинули понад 72 тисяч мирних жителів. Після січня 1943 року серед живих залишалися лише ті євреї, що переховувалися або перебували у партизанських загонах.
Від розстрілів до отруєнь
На території Камʼянець-Подільської області нацисти практикували різноманітні методи ліквідації. Крім розстрілу окупанти використовували також отруєння газами, утоплення, штучний голод, замуровування живцем у підвалах, шахтах та інші методи. “Голокост від куль” став найбільш поширеним способом масового знищення – понад 95% усіх жертв. Вранці у визначений день місцеві сили поліції оточували місця проживання євреїв чи квартали гетто й наказували всім залишити власні домівки. Брати дозволялося лише найцінніші речі – золото, коштовності, гроші. До тих, хто не бажав полишати помешкання застосовували фізичну силу й побої, аж до вбивства. Людей формували у колони, немічних і дітей часто садили на підводи або автомобілі, котрі рухалися у голові чи хвості колони. За відсутності “зручного” готового для використання місця, за деякий час до розстрілів викопували ями. Для цього окупаційна адміністрація залучала чоловіків з місцевого неєврейського населення. Також в окремих випадках використовувалася вибухівка (Камʼянець-Подільський, район єврейського кладовища, літо 1942 року).
Місце розстрілів заздалегідь оточували службовці поліції, щоб запобігти втечам. Після прибуття колони приреченим наказували роздягатися. Іноді жінкам обстригали волосся, а також перевіряли всіх на наявність золотих коронок, котрі безжально видаляли. Одяг перебирали, шукали заховані коштовності, золото, гроші. Після завершення принизливих процедур людям наказували групами наближатися до місця розстрілу. Чисельність груп залежала від розмірів ями, кількості виконавців та обраного способу розстрілу.
Далі події розвивалися за трьома можливими сценаріями. За першим сценарієм окрема група жертв підходила до краю ями, після чого один або кілька стрільців за командою відкривали вогонь. Іноді приречені на смерть мали виходити на спеціально зроблений поміст, що височів над умовним центром ями. За такого способу кати застосовували швидкострільну зброю – автомати й кулемети. Усіх, хто не падав в яму після пострілів, скидали туди за допомогою прикладів або зіштовхували ногами. Гвинтівки чи пістолети часто використовувалися лише для добивання поранених безпосередньо в ямі. У такий спосіб відбувалися масові страти у Камʼянці-Подільському, Дунаївцях, Меджибожі, Віньківцях, Волочиську, Грицеві, Зінькові, Старокостянтинові, Теофіполі, Шепетівці. Другий сценарій передбачав заганяння ще живих жертв до ями пологим спуском, де ті мали стояти в очікуванні пострілів, а вбивці розташовувалися вгорі безпосередньо по периметру ями. За такого розвитку подій використовувалась як автоматична зброя, так і гвинтівки й пістолети. Подібний сценарій впроваджувався у Балинів, Віньківцях, Полонному, Смотричу. За третього сценарію приречені спускались в яму та мали лягати на дні в один ряд. У такому випадку жертв вбивали прицільно з пістолетів чи гвинтівок, намагаючись влучити у потилицю або шию. Іноді застосовувалася й автоматична зброя, а вогонь вівся хаотично. При цьому кати могли перебувати як всередині ями, так і зовні. У Хмельницькому відкрили меморіальну дошку жертвам Голокосту.