Як на початку 20 століття функціонувала Українська соціал-демократична спілка РСДРП на Хмельниччині?

Українська соціал-демократична спілка РСДРП на Хмельниччині виникла на­прикінці 1904 року внаслідок розколу Революційної української партії і входження групи “інтернаціоналістів”, які покинули партію, до складу Російської соціал-демократичної робітничої партії. Спілка належала до маргінальних політичних утворень, вона вийшла з української політичної партії і сприймалася діячами національного руху як неукраїнська організація. Увійшовши до складу російської соціал-демократії, спілка залишилася автономною частиною у питаннях організації та діяльності і тому не стала органічною частиною РСДРП. Далі на yes-khmelnytskyi.

Територія діяльності Української соціал-демократичної спілки охоплювала всю територію Хмельницької області

Діячі Української соціал-демок­ратичної спілки зуміли швидко налагодити потужну видавничу, агітаційно-пропагандистську та організаторську роботу, що забезпечило їй успіх, особливо серед селянства. “Для сільського робо­чого люду” спеціально видавалася газета “Правда”, додаток до неї — ”Листок правди” та численні прокламації. Територія, на якій Українська соціал-демократична спілка розгорнула діяльність, охоплювала всю Хмельницьку область, а також Полтавську, Чернігівську і, частково, Херсонську губернії.

Одним з районів найбільшої активності спілки була саме Хмельниччина. Протягом першої половини 1905 року, коли відбувалося формування спілчанських організацій, ними вже здійснювалася ефективна агітаційно-пропагандистська робота. Серед селянства поширювалися видання спілки, які закликали до розгортання масового революційного руху, створення страйкових комітетів і проведення організованих страйків селян та сільськогосподарських робітників. У звіті місцевого губернатора О. О. Ейлера царю за 1905 рік зазнача­лося: “На початку січня серед селян прикордонних повітів з’яви­лися у великій кількості видані на місцевій малоросійській мові, брошури під назвою “Страйк і Бойкот”. Це були видання Української соціал-демократичної спілки. Селяни Хмельницької області доволі точно ви­конували рекомендації, які містилися у літературі спілки. Вони створювали страйкові комітети і вели рішучу боротьбу.

Діячі спілки створили масштабну пропаганду своїх ідей

Протягом першої половини 1905 року по­жвавилася діяльність місцевих організацій РСДРП. Вона здій­снювалася “як шляхом усної пропаганди, так і шляхом масового поширення брошур і прокламацій закордонного, київського та одеського видань”. Повідомлялося також про поширення гектог­рафованих брошур та листівок, “звернених до простолюддя, ре­місничого і робочого люду малоросійською мовою”. З усієї інформації у донесенні робили висновок, що гуртки РСДРП “існують повсюдно у Подільській губернії, це не підлягає сумні­ву і підтверджується невтомним таємним розкиданням злочин­них прокламацій у населених пунктах”. Одночасно формувалася структура організацій Української соціал-демократичної спілки і вже влітку на Хмельниччині діяв “Другий подільський гурт правобережної громади Україн­ської соціал-демократичної спілки”. Видані ним листівки набули значного поширення.

Так, 24 липня 1905 року поліціянти виявили факт поширення листівки спілки “Мужицький приговор”. У ній вказувалося на важке становище селянства, яке закликали при­єднатися до повстання проти уряду робітничої партії і зі зброєю у руках повалити чинний лад, скликати Всенародні Установчі Збори. Адже лише народні виборні можуть звільнити назав­жди Росію і дати селянам “справжню пораду”. Цілий ряд випад­ків поширення видань російських соціал-демократичних, у тому числі спілчанських, зафіксовано жандармо-поліцейськими органами. 

Спілка активно залучала до партійної роботи широкі маси населення

Ще до осені 1905 року почали закладати підвалини міцної сільської організації Української соціал-демократичної спілки РСДРП на Хмельниччині. Жандармам вдалося виявити “Статут селянської органі­зації”, розроблений діячами спілки. Надсилаючи його копію губернаторам, у тому числі подільському, Департамент поліції МВС рекомендував “звернути особливу увагу на небезпеку влаштування серед селян таємних організацій, а також засто­сувати найенергійніші заходи для перешкоджання злочинної про­паганди серед сільського населення”.

Організаційну основу партійної роботи спілки на селі, як видно з “Статуту селянської організації”, становив сіль­ський комітет, до якого входило 5-9 осіб. Сільському комітету нада­валось право “керівництва у межах села”: турбота про придбання і розповсюдження прокламацій, призначення сходок, керівниц­тво страйками, збір даних про економічне становище селян, підтримка зв’язків з сільськими комітетами навколишніх сіл і комітетом повітового міста, посилка кореспонденцій у “Правду” тощо. Сила організації була у залученні широких мас селянства до партійної роботи. Однак тут же крився і її недолік. У таку орга­нізацію, навіть при її конспіративності, могли легко проникнути провокатори і це складало серйозну небезпеку для спілки.

У дні революційного піднесення в на землях Хмельниччини продовжувалося поширення серед селян соціал-демократичних ви­дань, у тому числі видань спілки. На той час Українська соціал-демократична спілка мала вже досить розгалужену мережу партійних організацій. 

Яким було повсякденне життя учасників спілки?

Діяльність революціонерів, починаючи з народників і закінчуючи діячами соціалістичних партій викликала суперечливі почуття у сучасників. Частина суспільства рішуче засуджувала їхню поведінку, особливо терористичні форми боротьби, й закликала уряд до рішучого наступу проти “крамольників”. Проти учасників соціалістичних політичних організацій застосовувалася вся сила карально-репресивних органів царської імперії. Усе ж, вони не припиняли своєї діяльності й залучали нових прихильників до своїх лав.

Активна участь соціал-демократів у революційному русі, попри арешти та заслання, була свідченням їхнього переконання в доцільності ведення цієї роботи. В історичних джерелах зафіксовані непоодинокі згадки про партійних працівників – професіоналів, які вбачали своє призначення у соціал-демократичній діяльності задля досягнення програмних цілей РСДРП. Зазначені особи перебували на утриманні партійних організацій і виконували різноманітну роботу; вони були керівниками та активістами партійних громад, організаторами, агітаторами та пропагандистами, техніками в підпільних друкарнях.

Ця діяльність розглядалася законодавством Російської імперії як така, що ставить за мету знищення чинного суспільного ладу, а відтак передбачала карну відповідальність. Тому соціал-демократичні професіонали діяли конспіративно, використовуючи для приховування свого імені партійні імена та фальшиві паспорти. Головні мотиви своєї праці спілчани вбачали у необхідності знищення самодержавства, запровадженні демократичної республіки, а згодом – побудові соціалістичного суспільного ладу.