Як відбувалось розкуркулення селян на Хмельниччині у першій половині 20 століття?

В історії кожного народу є і героїчні, і трагічні сторінки. В українській новітній історії чи не найтрагічнішими є ті, які повʼязанні з репресивною політикою радянського тоталітаризму. Внаслідок масових політичних репресій, різноманітних утисків свобод і прав, нічим не виправданих та непоправних втрат зазнав український народ. Ці втрати торкнулись усіх без винятку верств населення, обірвали і скалічили життя мільйонів наших земляків. Активним чинником державного терору стала боротьба з куркульством періоду колективізації. Влаштовані заходи посилювали репресивні дії щодо селян, яких звинувачували у саботажі колгоспного будівництва, господарському шкідництві. Далі на yes-khmelnytskyi.

Селян судили за приховування залишків хліба 

Розкуркулення на Хмельниччині проходила у два етапи. Перший — це політичне обмеження і витіснен­ня “куркульства”, що проводилось відповідно до рішення 15 з’їзду ВКП(б) у 1927 році. Мета цієї політики полягала у підриві економічної стабільності найзаможнішої частини селян­ства. Зокрема, на початку 1928 року, було розроблено практику підвищеного оподаткування куркульських господарств. Було за­боронено здачу куркулям землі в оренду, припинено їх кредитування.

Особливого удару куркульським господарствам завдала прак­тика хлібозаготівель, яка передбачала обшуки у заможних се­лянських господарствах, передачу до суду за приховування залишків хліба. Тільки за першу половину 1928 року було притягнуто до судової відповідальності 233 особи за приховування хліба, з яких було за­суджено 169 осіб. За обвинуваченням у контрреволюційній діяльності було за­ведено 17 кримінальних справ по Кам’янецькому окружному суду. У результаті такої політики відбулось масове розпродуван­ня заможними господарями реманенту, тяглової худоби, їх само­ліквідація. Остаточного удару по куркулях було завдано у ході політики ліквідації куркульства як класу під час суцільної ко­лективізації сільського господарства.

Як проявлялось невдоволення селян на Хмельниччині?

Незадоволення селянства політикою колективізації проявлялося у різних формах. Наприкінці 1929 року серед населення Хмельницької області активізувався еміграційний рух. У секретному повідомленні ЦК КП(б)У відзначалося, що у ніч на 4 грудня 1929 року з колективізованого села Чорнокозинець Орининського району Камʼянецького округу втекло до Польщі пʼять родин.

Ситуація у Камʼянець-Подільському окрузі характеризувалася масовою подачею заяв про вихід із колгоспів. Заяви подавали жінки, які вимагали повернення коней, інвентарю, посівного матеріалу. У Новосталінському, Дунаєвецькому, Солобковецькому районах місцеві органи влади у погоні за високими відсотками використовували адміністративні заходи – залякування, арешти, позбавлення можливості купувати крам у крамниці та інше. У доповідній записці секретаря Шепетівського окружкому партії Пилипенка ЦК КП(б)У зазначалося, що події, які мали місце в окрузі, повʼязані з масовими селянськими “волинками”, в яких найбільш активну роль відігравали жінки. Виникли вони “внаслідок прорахунків та грубого перекручення лінії партії при проведенні колективізації, збору насіннєвого матеріалу, введення додаткового оподаткування, закриття церков без необхідної на те підготовки селянських мас”. В окремих випадках справи дійшли до того, що не тільки не велася будь-яка робота з розʼяснення переваг колективізації, а й були випадки, коли обманним шляхом записували у колгосп. Попри те, що на зборах селян села Гнійниця Плужнянського району за організацію колгоспу проголосувало лише пʼять осіб, колгосп був утворений, а результати голосування фальсифіковані.

Селянський бунт, який розпочався у Плужному 20 лютого, зібрав на площі біля церкви понад 1 500 осіб. Селяни вимагали: “Не чіпайте церкви!”, “Геть колективізацію!”, “Геть радянську владу!”. Натовп кинувся розбирати усуспільнене зерно та інвентар. Далі юрба чисельністю понад 400 осіб попрямувала у сторону кордону з Польщею, імітуючи спробу його перетину, але за чотири кілометри від нього була зупинена загоном піднятих за тривогою прикордонників. Після переговорів селяни повернулися до Плужного, а далі розʼїхалися по домівках, агітуючи дорогою інших селян до спільних виступів.

У Теофіпольському районі заворушення переросли у повстанський рух: організовувалися загони у 200-300 осіб, розсилалися делегації до інших сіл та районів із закликом до загального повстання. Спроби міліції і ДУ навести лад наражалися на збройний опір. Приміром, 4 березня у селі Поляхове селяни відкрили вогонь, змусивши оперативну групу відступити. У селі Новоселиця Старокостянтинівського району голова сільради під час пленуму кинув печатку об землю: “Не хочу більше працювати, бо кожен представник влади мучить людей”.

Які цифри розкуркулених селян на початку 1930-х років?

В окружкоми і райкоми КП(б)У було направлено лист ЦК КП(б)У про заходи щодо ліквідації куркульських госпо­дарств у районі суцільної колективізації. До 10 березня 1930 року у Кам’янець-Подільському окрузі було розкуркулено 17206 осіб, Проскурівському окрузі – 118 тисяч господарств. Під час розкуркулення діяли детальні інструкції щодо ліквідації заможних господарств. Так, в інструкції сільським ке­рівникам з виселення куркулів з Кам’янецького району вказу­валось: “з прибуттям в село керівники повинні зв’язатися з партійним осередком, сільрадою і залучаючи перевірений радянський актив ставати до роботи, яка полягає у прийнятті заходів з охорони колгоспів, складів з хлібом.

Також за списками, оголосити сім’ям розкуркулених, про готовність до висилки, причому дозволялось сказати, що вони будуть вислані на Урал разом з чоловіками, які знахо­дяться у Кам’янецькій тюрмі”. Сім’ї повинні були бути підготовленими з таким розрахунком, щоб до 31 травня вони могли прибути на станцію у Кам’янець-Подільський. Сільські керівники зобов’­язані перед оголошенням і до кінця висилки встановити постійне чергування по селу і не ослаблене стеження за будинками та сім’ями виселенців.

Як розкуркулення проходило на Шепетівщині?

У січні 1930 року Шепетівський окружком КП(б)У надіслав сек­ретарям райкомів партії таємну директиву, в якій говорило­ся: “…приступити у районі до складання списків куркулів. Орієнтований список куркулів дано по лінії ДПУ. Ці списки потрібно взяти за основу. До списків куркулів другої категорії потрібно внести найбільш злісних куркулів, що стояли на перешкоді заходам радянської влади при проведенні кам­панії, вели агітацію проти колективізації. Не допускати, щоб хто-небудь з родини розкуркулених залишився у селі, якщо вони не порвали зв’язки з розкуркуленими батьками або ро­дичами”.

Керуючись цими директивами на місцях, сільські активісти розгорнули шалену роботу щодо ліквідації кур­кульських господарств. Під час розкуркулення ліквідовувались і середняцькі гос­подарства. Так, сількор із села Лянцкорунь Чемеровецького рай­ону Кам’янецького округу повідомив газету “Радянське село”: “за розкуркулення на загальних зборах голосували учні се­мирічки. До загального списку куркулів, що підлягають розкуркуленню, потрапили середняки. Члени колгоспу та КНС звертали увагу президії на те, що збори ведуться не вірно, але уваги не було звернуто й проголосували вислати середняків на Камчатку. Партосередок все знає, але ж уваги не звертає”. У ході колективізації на Хмельниччині під час розкуркулення було знищено найбільш діяльну, працьовиту частину селянства. Тим самим було завдано смертельного удару по про­дуктивних силах краю. Політика розселянювання призвела до створення колгоспів і, як наслідок, — виникнення колгоспного селянства у масі своїй байдужій до результатів праці на землі.