Що відомо про антиколгоспні протести у Шепетівському районі у 1930 році?

Ще восени 1929 року спеціалісти Шепетівського окружного земельного відділу розробили план, згідно з яким до кінця весняної сівби слід було об’єднати у колгоспах 38,2% посівної площі у Шепетівському окрузі. Проте 6-7 грудня 1929 року, враховуючи орієнтири цен­тральних органів, бюро окружкому одноголосно прийняло рішен­ня колективізувати до травня 1930 року – 50%, а до жовтня – 75% усіх земель. Місцеві працівники поставили перед Політбюро ЦК КП(б)У питання про віднесення округу до районів суцільної ко­лективізації. З доповідною запискою з цього питання у ЦК КП(б)У виїхав секретар окружкому Пилипенко, який понад два тижні домагався відповідного рішення. Повернувшись із Харкова, він інформував бюро окружкому, що у ЦК КП(б)У селяни по­обіцяли підтримку. Далі на yes-khmelnytskyi.

Хто з селян потрапив під колективізацію?

На початку січня 1930 року пленум окружкому без обговорен­ня прийняв рішення до 7 листопада 1930 року колективізувати усі бідні і серед­ні господарства округу. 27 січня 1930 року окружний вико­навчий комітет спеціальною телеграмою зажадав негайно розпочати усуспільнення всієї худоби: корів, свиней, овець, птиці, кролів та пасік. 31 січня 1930 року бюро окружкому партії прий­няло рішення про виселення 800 куркульських господарств про­тягом чотирьох годин. Це рішення поширювалося і на селян, які спла­чували сільгоспподаток понад 200 карбованців. 5 лютого владні структури округу заборонили роботу базарів та млинів.

Проблему постачання тракторів в округ місцева влада спробувала виріши­ти шляхом утилізованої сировини, за відповідну кількість якої Нар­комат торгівлі СРСР пообіцяв поставити трактори. Виконуючи це завдання Шепетівський окружком комсомолу видав розпорядження “… обійти всі до одного будинки на території осередку, ог­лянути всі горища, хліви, помешкання, а запаси тих предметів, які лежать без потреби, забрати”. У селі Кульчини комсомольці виривали навіть металеві хрести й загородки на цвинтарі. 

У Шепетівському окрузі влада розпочала антирелігійну діяльність 

До того ж в окрузі розпочалася шалена антирелігійна робота відповідно до рекомендацій Шепетівського окружкому партії: “…необхідно підняти антирелігійний фронт, максимально підсилити антирелігійну роботу, спрямовуючи її у бік повної ліквідації релігійних забобонів, повного витіснення релігійних свят і ліквідації церков”.

Крім того, як зазначалось у доповідній за­писці голови ДПУ України В. Балицького секретарю ЦК КП(б)У Л. Картвелішвілі про події в Шепетівському окрузі, “районні ор­ганізації припустилися ще більше помилок, намагаючись якомо­га швидше виконати директиви округу, вступаючи між собою у “змагання”, яке насправді стало “змаганням” помилок, а в окремих випадках справа дійшла до того, що не тільки не велася будь-яка робота з питань роз’яснення з питань колективізації, але й просто обманним шляхом записували у кол­госп під виглядом передплати на кіноапарати, радіо тощо. Після створення такого колгоспу місцеві працівники розпочали збір насіннєвого матеріалу у селян, які не підозрювали, що вони вже є колгоспниками”.

Важливу роль у протестах відіграли жінки

Безпосереднім приводом до виступів селян в окрузі стало по­вернення вірянам церкви у Плужному. 20 лютого на молебень з цієї нагоди зібралося близько двох тисяч селян з дев’яти сіл району. Вийшовши після служби із церкви на вулицю, жінки почали кричати: “Не чіпайте церков”, “Не чіпайте куркулів”, “Геть колективізацію”, “Геть радянську владу”. З цього приводу у телеграмі секретаря ЦК КП(б)У П. Любченка, на ім’я В. М. Молотова зазначалось, що у “Плужнянському районі виникли масові заворушення, які охо­пили 13 сіл.

Юрби, які складаються з жінок, вимагали відкриття церков, ліквідації колективів, повернення усуспільненого рема­ненту і насіння. В окремих селах юрби нараховували до 400 осіб, було здійснено побиття активістів”. В телеграмі секретаря ЦК КП(б)У П. Любченка, на ім’я С. Косіора зазначалось, що “юрба жителів трьох сіл Плужнянського району чисельністю 400 осіб подалася до кордону, прагнучи його перетнути і була зупинена прикордонниками у трьох верстах від нього”. У доповідній за­писці голови ДПУ України В. Балицького секретарю ЦК КП(б)У Л.Картвелішвілі про події в Шепетівському окрузі від 3 березня 1930 року вказувалось: “Заворушення з Плужнянського району перекинулися в інші райони, причому в багатьох селах були розігнані сільради, розгромлено склади з посівним матеріалом, розібрано сільськогосподарський реманент.

Характерною особливістю для всіх заворушень є те, що керівну і найбільш активну роль відіграють жінки. Вони у першу чергу проти колективізації, більше піддаються впливу попів та куркулів і виступають єдиним фронтом, включаючи біднячок і дружин куркулів. Про надзвичайно велику активність жінок видно хоча б з того, що були випадки, коли жінки били чоловіків і батьків, які записалися в колгосп”. 

Протестні настрої у Шепетівському районі хвилювали Сталіна

Керівництво України оцінило ситуацію у прикордонному Ше­петівському окрузі як надзвичайно серйозну. У службовій записці начальника таємного оперативного управління ДПУ УРСР І. Леплевського начальнику Шепетівського окрвідділу ДПУ Приходько від 24 лютого 1930 року наказували: “кинути у Шепетівський район не тільки відповідальних партійців, окружних працівників, але й членів партії та комсомольців у максимальній кількості. Вжити необхідних заходів щодо охорони складів зерна, колективізова­ного майна, не допускаючи їх розтягування і, в жодному випадку, повернення насіннєвого матеріалу та реманенту. Оточити охоплені заворушеннями села маневровими групами Славутського та Ямпільського прикордонних загонів. Необхідно вилучити керівних осіб з куркулів, середняків та бідняків, які беруть участь у побитті представників влади та активістів і заарештувати їх”. Для ліквідації виступів у Шепетівку були направлено 20 комуністів із Харкова і 75 озброєних курсантів однієї зі шкіл міліції.

27 лютого 1930 року у Шепетівку прибув В. Балицький. За його наказом в Шепетівський округ були стягнуті війська ДПУ. Останні зразу розпочали придушення селянських виступів. У відповідь на це, селянство, озброєне переважно вилами, лопата­ми і сокирами відреагувало серйозною непокорою. У ході цих зіткнень, а в окремих випадках справжніх боїв, було вбито 15 представників влади, поранено 32 особи і побито 280. Шепетівські селяни втратили убитими і пораненими 49 осіб, 104 особи було побито і понад дві тисячі заарештовано.

Ситуація у прикордонних округах, зокрема у Шепетівському, не на жарт схвилювала Сталіна, який вимагав від українського керівництва і, зокрема В. Балицького, вжити найрішучіших заходів щодо недопущення і приду­шення селянських виступів. Перебуваючи у цей час в Україні Г. Орджонікідзе у своїх чорнових записах виклав враження від при­душення селянських виступів: “Україна поставила собі за мету досягти навесні 100% колективізації. Там, де не вистачило розу­му, у хід пускалося голе адміністрування. Внаслідок чого село дуже стривожене, жіночі бунти нерідкість, а в 3-х округах: Туль­чинському, Шепетівському і Могилівському – справжні повстання селян. Повстання придушено зброєю із застосуванням кулеметів, а в окремих місцях і гармат”. У період “колективізаторської лихоманки” селяни Шепетівщини виступили проти створення у краї колгоспно-радгос­пної системи ведення сільського господарства.