В ХХІ ст. Україні в спадок від Радянського Союзу залишилось чимало всього. Це і старі витратні підприємства, типові тісні будинки, російська мова, яка свідчить про асиміляторську політику комуністів, а також численні матеріальні зразки радянської пропаганди. А це назви міст, вулиць, меморіальні дошки, пам’ятники, обеліски, «вічні вогні», поставлена на постаменти військова техніка (як до недавнього часу у Волочиську) і просто возвеличення в книгах та пресі радянських керівників. А чи були вони такими ідеальними, щоб їх іменами називати вулиці та підприємства? Вручати нагороди та ставити пам’ятники? Чи варто було з них брати приклад молодшому поколінню? Спробуємо в цьому розібратися на основі біографій радянських військових, які служили (працювали) у Волочиську в 20-30 рр. ХХ ст. Детальніше про це розповість видання yes-khmelnytskyi.
Загалом про керівників
За інформацією, яку наводить дослідник Юрій Шаповал, є можливість охарактеризувати кількох осіб, які знаходились у Волочиську на різноманітних посадах в сфері прикордонної служби в 20-30-х роках минулого століття. Тобто 100 років назад. Майже всі вони були євреями, комуністами, корупціонерами та злочинцями. Але краще ви прочитаєте про це самостійно.
Ратинський-Футер Аркадій Маркович
Киянин, народився в 1902 р., а значить на початку ХХ ст. Батьки євреї, власники токарної майстерні. Навчався в єврейському ремісничому училищі у Києві та 1 рік на вечірніх курсах для робітників. З 1916 р. працював в токарній майстерні протягом 4 років і паралельно цікавився революційними подіями. А тому вже з січня 1919 р. займає різноманітні посади в радянській системі управління, армії, НКВС. Не будемо втомлювати вас різноманітними термінами та назвами посад, абревіатурами. Лише скажемо, що Аркадій Маркович змінив 11 посад, щоб з 29 червня 1922 по 1 листопада цього ж року побувати в нашому містечку і попрацювати контролером прикордонного посту № 1 у Волочиську. Пізніше його карколомна кар’єра і далі рухалася вгору. І загалом він ще змінив 23 посади, щоб стати комісаром державної безпеки 3-го рангу, отримати орден Леніна (а в ці часи цю нагороду абикому не давали), знак почесного працівника ВЧК – ГПУ, іменний нагородний маузер (це такий великий пістолет в дерев’яній кобурі), партквиток комуніста і, увага: його обрали до Верховної Ради СРСР.
Ось такого успіху добився звичайний ремісник Аркадій з Києва. Радянська країна – країна можливостей. Головне не забувати вбивати невдоволених радянською системою. Йдемо далі.
Люшков Генріх Самійлович
Народився, як і наш попередній персонаж, в єврейській родині, але цього разу в Одесі. Час народження теж близький, а це 1900 р. Уявляєте собі, народився на межі століть? Генріх навчався в 6-класному казенному училищі в Одесі. На той час – це була вагоме досягнення, особливо для єврея. Після цього, працюючи в конторі, продовжив навчання на вечірніх загальноосвітніх курсах в Одесі, які закінчив у обсязі шести класів гімназії. З 1917 р., коли в імперії почалася революція, влаштувався на роботу переписувачем в автомобільну контору Суханова в Одесі. Революційні події не пройшли повз Генріха Люшкова – і він вступає до бойової дружини Соціалістичної молоді, стає учасником боїв у Одесі, підпільником, втікачем від ув’язнення білими. Далі його кар’єра рухалась переважно по висхідній. Він багато працював і знову продовжив навчання. Змінивши 25 посад (в радянській армії розумних людей теж не вистачало) з 10 квітня 1924 очолив Волочиський прикордонний загін. А вже 12 вересня був звільнений з посади.
Після цього було ще 12 посад на різних щаблях органів Держбезпеки. Зокрема, секретна місія в Німеччину, де він займався промисловим шпигунством, щодо німецької літакобудівної фірми «Юнкерс». Складена Люшковим ґрунтовна доповідь про цю проблему потрапила до Сталіна, який цікавився питаннями авіації. Він запам’ятав ім’я автора. Завдяки цьому вдалося уникнути сталінських репресій. А тому Люшков в 1937 р. очолив управління НКВС на Далекому Сході СРСР (це там де російський Владивосток).
Отримав особисте завдання від Сталіна: на чолі спеціальної бригади «очистити Далекий Схід від шпигунів, саботажників та прихованих ворогів». На цій посаді він активно діяв: репресовано 250 тисяч чоловік, з них 7 тисяч розстріляно. Також 200 тис. корейців переселено до Середньої Азії. В 1938 р., побоюючись арешту, вирішив здатися японцям, які в цей час намагалися захопити Китай, і став працювати на їх розвідку (видав японцям головних агентів органів НКВС на Далекому Сході). В 1945 р. був ув’язнений в японській в’язниці і був вбитий начальником Дайренської японської військової місії Такеока Ютака напередодні появи радянських військ.
І як висновок скажемо, що цей чиновник отримав звання комісар державної безпеки 3-го рангу, орден Леніна, знак почесного працівника ВЧК – ГПУ, інші нагороди, маузер від ВУЦВК. Став членом Комуністичної партії та депутатом Верховної Ради СРСР.
Ямницький Михайло Сергійович
Народився в 1899 р. в с. Славянка Павлоградського пов. Катеринославської губ. (Катеринослав – це зараз Дніпро) у родині маслобійника, єврей. Здобув початкову освіту і вже в 10 років почав працювати на млині, далі розносив газети, а з 1915 р. служив в російській армії і брав участь у І Світовій війні на різноманітних посадах.
Далі прийшла революція, і Михайло Сергійович в 1917 р. вступив в ряди Червоної армії. З цього часу він 28 разів змінював посади, навчався, боровся з повсталими селянами під керівництвом Махна і отамана Григор’єва в Україні, на Дону, Уралі. А з квітня 1927 став начальником 22-го Волочиського прикордонного загону ГПУ УСРР. На цій посаді він попрацював 7 місяців і відправився в Могилів-Подільський. Змінивши ще 15 посад і маючи звання майора державної безпеки, він отримав орден Червоної Зірки, Знак почесного працівника ВЧК – ГПУ (1927). Став комуністом, був репресований.
Давидов-Малишкевич Давид Мойсейович
Надзвичайно цікавий персонаж. Просто зразок радянського чекіста. Давид Мойсейович народився на Одещині в 1889 р. Як ви зрозуміли з прізвища та імені, він єврейської національності. Здобув початкову освіту. В 1919 р. працював на млині. І з цього ж року розпочав свою військову кар’єру в Червоній армії та НКВС. Був на різних посадах. Боровся з бандитизмом (для радянської влади бандити – це всі, хто не підтримував більшовиків), був підпільником, розвідником. Загалом змінив 9 посад, щоб очолити в 1927 – 1928 Волочиський прикордонний загін.
Тут він провів трохи більше часу, ніж його попередники, а тому й відзначився більшими масштабами діяльності. Так у Волочиському прикордонному загоні начальник загону Давидів також протягом тривалого часу нічим не займався, пиячив разом із підначальним складом і повіями, причому гулянки Давидов влаштовував не тільки у Волочиську, а й виїжджав спеціально для цих цілей і в інші міста, і під час однієї з таких поїздок була автомобільна катастрофа, під час якої шофер понівечився. А у м. Вінниця одна громадянка мала намір публічно залити Давидову сірчаною кислотою очі, але лише обпекла обличчя.
Своїм пияцтвом і бездіяльністю Давидов настільки послабив дисципліну в загоні, що червоноармійці мало не влаштували погрому у Волочиську і вже розпочали розгром синагоги.
За розкладання загону Давидова знято з посади, жодного стягнення він не поніс і перебував в резерві ДПУ УРСР, чекаючи на нове призначення.
Про таке писало радянське керівництво. Тим не менше, далі Давидов отримав посаду в Миколаєві. А далі ще 8 посад в Україні, Білорусії, на Далекому Сході Росії. Був звільнений в запас в 1939 р. в званні полковника держбезпеки. Учасник ІІ світової війни. У 50-х роках проживав у Одесі.
Купчик Саак Юлійович
Саак Юлійович народився в єврейській колонії Велика Сейдеминуха Херсонської губ. (російська влада намагалася змусити євреїв стати селянами, а тому селила їх на вільних землях). Батьки хлопця, не бажаючи працювати на землі (єврей-селянин – це ще та рідкість), були торговцями. Саак здобув непогану освіту, навчаючись в Бахмуті. Працював конторником, аж поки його не захопив вир революції. У період громадянської війни весь час перебував у тилу, під час чого за розкрадання та крадіжку літератури був виключений з партії. Вся його діяльність в управлінні внутрішніх справ протікала в дрібних інтригах, підсиджуванні, дипломатії для особистих вигод, групових пияцтвах разом із співробітниками та вищим начальством в різних клубах і на конспіративних квартирах та зловживаннях.
У другій половині 1927 р. в Харкові на одній з посад працював такий собі Матвєєв, який жив на широку ногу, спілкувався з повіями, кримінальним елементом міста, з якими пиячив і в результаті розтратив близько 1500 руб. грошей. Цей чолов’яга для погашення боргу відібрав у агентури Харківського гарнізону розписки та подав їх керівництву на погашення підзвітної суми. Ця справа набула розголосу, і Матвєєв у всьому був викритий, але в процесі слідства було з’ясовано, що в цій справі замішана родина Купчика, у зв’язку з чим справу на Матвєєва, незважаючи на протести та обурення співробітників міліції, було припинено, а Матвєєв був відряджений до Особливого відділу корпусу Волок, шляхів сполучення, де вступив у партію.
Сам Купчик надто зловживав із підзвітними сумами, продав конспіративну квартиру на вул. Чеботарська, 2 і гроші привласнив собі, крім цього вчинив цілу низку інших зловживань по службі. Незважаючи на все це, Купчик в 1927 р. був призначений начальником Волочиського прикордонного загону ГПУ для відновлення розкладання загону. При цьому не мав жодної практики, досвіду і знань у стройовій та політичній роботі.
Прослуживши у Волочиську 11 місяців Саак Юлійович продовжив рухатися щаблями радянської драбини. До Волочиська він змінив 27 посад, а після – ще 9. В 1937 р. був арештований в Києві та розстріляний.
Морозов Гнат Дмитрович
І останній командир загону прикордонників Волочиська – це Морозов Гнат Дмитрович. Перше, що скажемо, – він не єврей, а росіянин. Родом з Тульської губернії (це там де «самовари» виробляли та відомі пряники пекли). Народився в 1898 р. Навчався в 4-класному училищі. Працював розсильним мануфактурно-галантерейного магазину, прикажчиком. Після встановлення радянської влади в 1919 р. зайнявся пошуком грабіжників в рядах міліції. З цього часу змінив 12 посад і 15 червня 1932 р. очолив 22-гий Волочиський прикордонний загін. Працював у Волочиську 3 роки. Після чого 7 разів змінив посаду, щоб стати помічником начальника слідчої частини НКВС СРСР. Заарештований 1939 р., засуджений на смерть і розстріляний 26.07.1940 р.
Мав численні нагороди, звання майора державної безпеки, отримав знак почесного працівника ВЧК – ГПУ. Був комуністом.
Отже, ось такі були керівники та посадовці 22-Волочиського прикордонного загону. Маєте додаткову інформацію – пишіть в коментарях.