Ще восени 1929 року спеціалісти Шепетівського окружного земельного відділу розробили план, згідно з яким до кінця весняної сівби слід було об’єднати у колгоспах 38,2% посівної площі у Шепетівському окрузі. Проте 6-7 грудня 1929 року, враховуючи орієнтири центральних органів, бюро окружкому одноголосно прийняло рішення колективізувати до травня 1930 року – 50%, а до жовтня – 75% усіх земель. Місцеві працівники поставили перед Політбюро ЦК КП(б)У питання про віднесення округу до районів суцільної колективізації. З доповідною запискою з цього питання у ЦК КП(б)У виїхав секретар окружкому Пилипенко, який понад два тижні домагався відповідного рішення. Повернувшись із Харкова, він інформував бюро окружкому, що у ЦК КП(б)У селяни пообіцяли підтримку. Далі на yes-khmelnytskyi.

Хто з селян потрапив під колективізацію?
На початку січня 1930 року пленум окружкому без обговорення прийняв рішення до 7 листопада 1930 року колективізувати усі бідні і середні господарства округу. 27 січня 1930 року окружний виконавчий комітет спеціальною телеграмою зажадав негайно розпочати усуспільнення всієї худоби: корів, свиней, овець, птиці, кролів та пасік. 31 січня 1930 року бюро окружкому партії прийняло рішення про виселення 800 куркульських господарств протягом чотирьох годин. Це рішення поширювалося і на селян, які сплачували сільгоспподаток понад 200 карбованців. 5 лютого владні структури округу заборонили роботу базарів та млинів.
Проблему постачання тракторів в округ місцева влада спробувала вирішити шляхом утилізованої сировини, за відповідну кількість якої Наркомат торгівлі СРСР пообіцяв поставити трактори. Виконуючи це завдання Шепетівський окружком комсомолу видав розпорядження “… обійти всі до одного будинки на території осередку, оглянути всі горища, хліви, помешкання, а запаси тих предметів, які лежать без потреби, забрати”. У селі Кульчини комсомольці виривали навіть металеві хрести й загородки на цвинтарі.

У Шепетівському окрузі влада розпочала антирелігійну діяльність
До того ж в окрузі розпочалася шалена антирелігійна робота відповідно до рекомендацій Шепетівського окружкому партії: “…необхідно підняти антирелігійний фронт, максимально підсилити антирелігійну роботу, спрямовуючи її у бік повної ліквідації релігійних забобонів, повного витіснення релігійних свят і ліквідації церков”.
Крім того, як зазначалось у доповідній записці голови ДПУ України В. Балицького секретарю ЦК КП(б)У Л. Картвелішвілі про події в Шепетівському окрузі, “районні організації припустилися ще більше помилок, намагаючись якомога швидше виконати директиви округу, вступаючи між собою у “змагання”, яке насправді стало “змаганням” помилок, а в окремих випадках справа дійшла до того, що не тільки не велася будь-яка робота з питань роз’яснення з питань колективізації, але й просто обманним шляхом записували у колгосп під виглядом передплати на кіноапарати, радіо тощо. Після створення такого колгоспу місцеві працівники розпочали збір насіннєвого матеріалу у селян, які не підозрювали, що вони вже є колгоспниками”.

Важливу роль у протестах відіграли жінки
Безпосереднім приводом до виступів селян в окрузі стало повернення вірянам церкви у Плужному. 20 лютого на молебень з цієї нагоди зібралося близько двох тисяч селян з дев’яти сіл району. Вийшовши після служби із церкви на вулицю, жінки почали кричати: “Не чіпайте церков”, “Не чіпайте куркулів”, “Геть колективізацію”, “Геть радянську владу”. З цього приводу у телеграмі секретаря ЦК КП(б)У П. Любченка, на ім’я В. М. Молотова зазначалось, що у “Плужнянському районі виникли масові заворушення, які охопили 13 сіл.
Юрби, які складаються з жінок, вимагали відкриття церков, ліквідації колективів, повернення усуспільненого реманенту і насіння. В окремих селах юрби нараховували до 400 осіб, було здійснено побиття активістів”. В телеграмі секретаря ЦК КП(б)У П. Любченка, на ім’я С. Косіора зазначалось, що “юрба жителів трьох сіл Плужнянського району чисельністю 400 осіб подалася до кордону, прагнучи його перетнути і була зупинена прикордонниками у трьох верстах від нього”. У доповідній записці голови ДПУ України В. Балицького секретарю ЦК КП(б)У Л.Картвелішвілі про події в Шепетівському окрузі від 3 березня 1930 року вказувалось: “Заворушення з Плужнянського району перекинулися в інші райони, причому в багатьох селах були розігнані сільради, розгромлено склади з посівним матеріалом, розібрано сільськогосподарський реманент.
Характерною особливістю для всіх заворушень є те, що керівну і найбільш активну роль відіграють жінки. Вони у першу чергу проти колективізації, більше піддаються впливу попів та куркулів і виступають єдиним фронтом, включаючи біднячок і дружин куркулів. Про надзвичайно велику активність жінок видно хоча б з того, що були випадки, коли жінки били чоловіків і батьків, які записалися в колгосп”.

Протестні настрої у Шепетівському районі хвилювали Сталіна
Керівництво України оцінило ситуацію у прикордонному Шепетівському окрузі як надзвичайно серйозну. У службовій записці начальника таємного оперативного управління ДПУ УРСР І. Леплевського начальнику Шепетівського окрвідділу ДПУ Приходько від 24 лютого 1930 року наказували: “кинути у Шепетівський район не тільки відповідальних партійців, окружних працівників, але й членів партії та комсомольців у максимальній кількості. Вжити необхідних заходів щодо охорони складів зерна, колективізованого майна, не допускаючи їх розтягування і, в жодному випадку, повернення насіннєвого матеріалу та реманенту. Оточити охоплені заворушеннями села маневровими групами Славутського та Ямпільського прикордонних загонів. Необхідно вилучити керівних осіб з куркулів, середняків та бідняків, які беруть участь у побитті представників влади та активістів і заарештувати їх”. Для ліквідації виступів у Шепетівку були направлено 20 комуністів із Харкова і 75 озброєних курсантів однієї зі шкіл міліції.
27 лютого 1930 року у Шепетівку прибув В. Балицький. За його наказом в Шепетівський округ були стягнуті війська ДПУ. Останні зразу розпочали придушення селянських виступів. У відповідь на це, селянство, озброєне переважно вилами, лопатами і сокирами відреагувало серйозною непокорою. У ході цих зіткнень, а в окремих випадках справжніх боїв, було вбито 15 представників влади, поранено 32 особи і побито 280. Шепетівські селяни втратили убитими і пораненими 49 осіб, 104 особи було побито і понад дві тисячі заарештовано.
Ситуація у прикордонних округах, зокрема у Шепетівському, не на жарт схвилювала Сталіна, який вимагав від українського керівництва і, зокрема В. Балицького, вжити найрішучіших заходів щодо недопущення і придушення селянських виступів. Перебуваючи у цей час в Україні Г. Орджонікідзе у своїх чорнових записах виклав враження від придушення селянських виступів: “Україна поставила собі за мету досягти навесні 100% колективізації. Там, де не вистачило розуму, у хід пускалося голе адміністрування. Внаслідок чого село дуже стривожене, жіночі бунти нерідкість, а в 3-х округах: Тульчинському, Шепетівському і Могилівському – справжні повстання селян. Повстання придушено зброєю із застосуванням кулеметів, а в окремих місцях і гармат”. У період “колективізаторської лихоманки” селяни Шепетівщини виступили проти створення у краї колгоспно-радгоспної системи ведення сільського господарства.
