Територіальне розселення єврейського населення на Поділлі, його соціальний та політичний статус, самоорганізація громади, повсякденне та національно-культурне життя формувалися протягом тривалого історичного періоду і залежали від державної політики влади на цих землях у різні історичні періоди стосовно євреїв. Перші єврейські поселення на Поділлі були можливі тільки з дозволу офіційної князівської влади, у першу чергу, з економічних причин. Єврейські громади на Поділлі активно почали формуватися у литовсько-польську добу, проте окремі сучасні дослідники вважають, що перші євреї на теренах краю зʼявилися у добу Київської Русі та Галицько-Волинської держави. Далі на yes-khmelnytskyi.
Перші згадки про євреїв на подільській землі зʼявились ще 10 століть тому
Уперше євреї на теренах Західного Поділля зʼявилися у період з 11 століття по 13 століття на “Пониззі” – історико-географічній та етнографічній землі вздовж Дністра, яка з часом була включена до Галицько-Волинської держави. Саме сюди та на землі Болохівщині через західноукраїнські землі стали прибували перші єврейські іммігранти. Активний період переселення на Поділля євреїв повʼязаний з політикою братів Коріатовичів, які отримали ці землі після перемоги над татарами у 1362 році, та входження їх до Великого князівства Литовського. Друга половина 14 століття стала новим етапом імміграції євреїв в Україну, зокрема на Поділля. У цей період євреї набули особливої ваги як посередники у торгівлі та активно проникли на територію України внаслідок заохочення місцевої влади. Підштовхнули євреїв шукати нові території й політичні причини: масові гоніння, погроми, конфіскація майна у Західній Європі.
Які привілеї отримувало єврейське населення у 16 столітті?
Перші чітко задокументовані згадки про появу євреїв на Поділлі зафіксовані на початку 15 століття. Проте у більшості подільських містечок єврейські громади зʼявилися у період 15-16 століття. Новим поштовхом до міграції євреїв на українські, у тому числі на подільські землі, стала Люблінська унія 1696 року, коли польська шляхта стала активно освоювати новоприєднані колишні литовські землі. Саме польська шляхта була зацікавлена у переселенні у подільські містечка євреїв, які мали стати опорою для розвитку господарства, комерційної та фінансової діяльності. Як правило, євреї жили у містах, які мали магдебурзьке право, що давало право їхній громаді на певну самостійність. Крім того, заохочуючи євреїв переселятися до міст, польська шляхта надавала єврейським громадам привілеї на забудову певної території, побудову синагог, відведення території для кладовищ, охорону прав ремісників та купців, право займатися комерційною діяльністю. У першу чергу, євреї поступово стали монополістами у торгівлі не тільки “заморськими” товарами, а й, наприклад, продуктами сільського господарства вирощеними власне на цих територіях, що поступово приводить до опору з боку місцевого міщанського населення, яке завдяки магдебурзькому праву набуває ваги у суспільстві. Про появу євреїв у Камʼянці-Подільському свідчить інформація з середини 15 століття, коли камʼянецький староста Павло Цемержинський у 1447 році оголосив розпорядження, за яким перебування у місті євреїв обмежувалося трьома днями. Проте, це розпорядження стосувалося лише території міста, тоді як околиці міста євреї продовжували заселяти. І лише у 1589 році євреї отримали право селитися у самому місті і були зараховані до міщан. Протягом першої половини 16 століття єврейські громади поступово формувались у різних містечках краю. У цей період євреї проживали у Сатанові, Сидорові, Чемерівцях, Гусятині, Хмільнику, Шаргороді та інших населених пунктах Поділля.
Зі зміною влади на подільських землях – змінювалась кількість єврейського населення
Саме у період певної політичної стабільності на українських землях Речі Посполитої відбувся перший етап активного переселення євреїв в Україну. У період з 1569 року по 1648 рік єврейське населення України збільшилося з 4 до 51 тисячі. Євреї мешкали у 115 містах і селищах Київського, Подільського та Брацлавського воєводств. Тільки на Поділлі на початку 1640-х років проживало до 4 тисяч євреїв і було 18 єврейських громад, найбільші з яких у Меджибожі, Немирові, Тульчині, Барі. Подільський регіон активно заселявся єврейськими поселенцями, у першу чергу, через розвиток торгівлі, а сприяло цьому територіальне розташування краю на перетині торговельних шляхів. Під час Національно-визвольної війни євреї Поділля зазнали погромів, а за умовами Зборівського договору 1649 року не могли проживати на козацьких територіях, куди увійшла й частина подільських земель у межах Брацлавського воєводства. У цей період більшість подільських євреїв була зосереджена у Подільському воєводстві, тобто на території західного та частини південного Поділля. Відновлення польського панування на подільських землях після Андрусівського перемирʼя 1667 року сприяло відновленню єврейського населення краю. У цей період було відновлено єврейське самоврядування, а більшість євреїв повернулася до місць попереднього проживання. Не зупинив їх активного відновлення перехід краю під владу Османської імперії за умовами Бучацького договору 1672 року, оскільки турецький уряд був лояльним до єврейських громад. Лояльне ставлення польської та турецької адміністрації сприяли не тільки швидкому відновленню єврейських громад, а й стали підґрунтям демографічного зростання єврейського народу – на середину 18 століття в Україні мешкало вже близько 150 тисяч євреїв.
Як змінилось життя єврейського населення у період правління Російської імперії?
Наприкінці 18 століття Російська імперія отримала згуртоване і відособлене єврейське населення, велика частина якого проживала у містах і містечках фанатично дотримувалася своєї віри. Вони відрізнялися від інших одягом і звичаями, були організовані всередині автономних громад і займалися головним чином торгівлею і ремеслами. Влада сама віддавала євреям ті напрямки діяльності, які потребували значних фінансових вкладень або з яких можна було отримати економічну вигоду за відкуп. Фактично на початку 19 століття яскраво проявилися особливі форми організації єврейського населення, системи господарювання, національно-культурного життя, що у сучасній історіографії отримало назву “штетл”. У цей період це було населення, яке було здатне відгукуватись на усі економічні виклики сучасності і знало, в який спосіб заробляти гроші. Подільська губернія стала однією з восьми українських губерній, де євреї могли проживати. Введення та звуження “смуги осілості” визначало розселення євреїв, а “тимчасові правила” заборонили їм селитися у сільській місцевості. Тому основна частина єврейського населення була зосереджена у містах і невеликих містечках. Оскільки у “смузі осілості” євреї за законом не могли володіти землею, займатися сільськогосподарським виробництвом, проте на загальній основі могли володіти фабриками, заводами у містах їхнього постійного проживання, це сформувало специфічний соціально-економічний статус євреїв. Формування нової системи зайнятості єврейського населення стало можливе з другої половини 19 століття, коли за євреями спочатку закріпили право бути винокурами та орендарями. Проте вже 8 грудня 1867 року циркуляром Комітету Міністрів визначалося, що “євреї можуть бути не тільки винокурами й орендарями корчм, а також орендними утримувачами та управителями при помістях млинів, цукрових, скляних, винокурних і інших заводів, завідування якими вимагає технічних знань та наявність оборотного капіталу”. Мотивація такого рішення виходила із твердження, що “у Західному регіоні імперії промисловість і торгівля знаходилась виключно у руках євреїв, а не з їх середовища майже неможливо знайти людей, здібних керувати млинами та заводами, керівництво якими потребує технічних знань та навичок”. З початку 1860-х років євреї почали орендувати майно інших власників, і до кінця 19 століття оренда стала для євреїв основним заняттям, відсуваючи на другий план торгівлю.
Протягом усього періоду існування єврейського населення на Поділлі його соціальна структура та професійна зайнятість визначалися, у першу чергу, політикою влади. Привілеями, заохоченнями, обмеженнями, податками, тиском влада намагалася ці процеси корегувати, а іноді навіть повністю змінити. До початку Другої світової війни кардинально змінити її не вдалося. І якщо у великих містах, у першу чергу, внаслідок швидкого розвитку промисловості, росла потреба у кваліфікованих інженерах та робітниках, а також інтелігенції, яка їх обслуговувала, то у маленьких подільських містах відбулась певна консервація соціальної стратифікації та професійної зайнятості. Євреї продовжували займатися звичними напрямками діяльності, дотримуючись нових дозволених радянською владою форм організації праці.