Нацисти захопили Проскурів 8 липня 1941 року, через 2 тижні після початку війни. Ще через десять днів під їхньою владою опинилася уся територія сучасної Хмельниччини. Окупанти поділили її на 9 округів, які очолювали комісари. Більшість мешканців міст і сіл фактично опинилися у рабстві. Далі на yes-khmelnytskyi.
Примусова праця та відсутність харчів – як жили люди під час окупації?
Для місцевого населення нацисти запровадили примусову працю. Людей заганяли на поля, будівництва, змушували копати окопи. У селах колгоспи перетворили на громадські господарства. Проте фактично у них змінилася тільки назва. Робочий день селян розпочинався о 5 годині ранку, а завершувався о 10 годині вечора. Перерва на сніданок тривала пів години, обідня перерва – годину. Як і за радянської влади, селяни отримували платню за трудодні. Їм видавали гроші та збіжжя – 2 карбованці та 3 кілограми зерна за відпрацьований день. Вироблену продукцію здавали окупаційній владі для забезпечення армії та тилу. Комісари заборонили людям продавати на ринках худобу, свиней, коней, овець, домашню птицю, мʼясо та збіжжя. У Проскурівському окрузі табу поширювалось і на молоко, яйця, фрукти, городину, картоплю та олію. Ті види продукції, що не потрапили до “чорних списків”, теж не можна було продати через масове закриття базарів. За самовільну торгівлю накладали величезні штрафи, а ярмаркувати дозволяли лише у чітко визначені владою дні. Вироблені у власних господарствах продукти селяни змушені були здавати окупантам за безцінь. Вилученими харчами нацисти забезпечували передусім свою армію, військо у Німеччині та населення Рейху. Те, що залишалося, ділили між працівниками цивільних установ та місцевою поліцією. Решта населення потерпала від голоду. Міське населення, яке працювало на владу, частково рятувалося завдяки продовольчим карткам. Їх забезпечували продуктами залежно від категорії. До прикладу, робітники отримували 100 грамів м’яса, 1,5 кілограма хліба та 2 кілограми картоплі на тиждень. Щоб не допустити маніпуляцій з картками, чиновники ввели штрафи та призначили реєстрацію й видачу карток на окремі дати. Через вилучення продуктів та закриття базарів, люди змушені були торгувати нелегально. Ціни сягнули захмарних значень. Так, пуд борошна (близько 16 кілограмів) коштував 800 карбованців, а за кілограм сала на “чорному ринку” просили аж 1 тисячу карбованців при тому, що кваліфікованому робітникові за місяць роботи платили всього 500-600 карбованців. З 1942 року розпочалася депортація людей на примусові роботи до Німеччини. Окупанти розпочали справжнє полювання на мешканців регіону: хапали їх під час сільських свят, на вулицях та навіть під час роботи в полі, перевіряли горища, льохи та підвали.
Німецька армія влаштувала гетто у центрі Хмельницького
У грудні 1941 року у центрі Проскурова нацисти створили єврейське гетто, яке відгородили від решти міської території колючим дротом. Сюди переселили євреїв з інших частин міста та навколишніх сіл. У жахливих умовах у гетто жили 3 тисячі людей. Вони спали на землі, часто не мали їжі, тому й помирали. Євреїв-робітників, які працювали на будівництві шосейної дороги “Проскурів-Вінниця” утримували у гетто, що було розташоване у мікрорайоні Лезневому. За 500-600 метрів від нього з 1942 року нацисти проводили масові розстріли євреїв. У передмісті Проскурова нацисти відкрили концентраційний табір для військовополонених – “Шталаг-355”. Він розміщувався у військових казармах у мікрорайоні Раковому. Це був справжній табір смерті – люди гинули від голоду, катувань та хвороб. Полонених били, часто без жодної причини, й згодом вони помирали у муках від отриманих травм.
Основну частину вʼязнів утримували у конюшнях, які зовсім не були пристосованими для проживання людей взимку. Бранців змушували руйнувати будинки й вистилати територію табору цеглою, добутою зі зруйнованих приміщень. Після тяжких шлункових захворювань люди втрачали здатність рухатися й не те, що працювати не могли, у них навіть не було сил вийти з конюшні, щоб отримати їжу. За спроби втечі та крадіжки продуктів з кухні людей зачиняли у карцері. Після звільнення Проскурова від окупантів у братських могилах та табірних траншеях знайшли тіла близько 65 тисяч закатованих людей.
Німці забороняли дітям вчитись, а вірян заохочували ходити до церкви
Нацисти змінили вік вступу дітей до школи та дату початку навчального року. Зміни комісари вносили на власний розсуд. Так, у Проскурівській окрузі учнів допускали до навчання з 8 років. Навчальний рік у них розпочинався 1 вересня. Натомість у Шепетівській окрузі у перший клас набирали дітей з 7 років, а навчання розпочинали 15 вересня. Ситуація в освіті була на межі катастрофи – у класах навчалися по 2-3 учні. У жовтні 1942 року окупаційна влада на підконтрольній їй території України заборонила навчатися усім, кому було понад 15 років. Це означало закриття усіх професійних шкіл та вищих навчальних закладів. Натомість запропонували створити дворічні практичні курси при заводах. Під час окупації в області почали масово відкривати церкви, які радянська влада перетворила у склади, конюшні та клуби. Відновлювали службу монастирі. Одним із перших почав працювати Головчинецький жіночий монастир, закритий радянською владою ще на початку 20-х років 20 століття. Нацисти планували перетворити українську церкву в інструмент власної пропаганди. Німецька влада почала активно втручатися у церковні справи. Комісари округів на власний розсуд дозволяли або забороняли святкування релігійних свят. За самовільну релігійну відправу чи відвідування церкви у робочі дні накладалися грошові штрафи та арешти. Цивільна влада змушувала священників до сільськогосподарських робіт, а віряни боялися йти до храмів, щоб не потрапити до Німеччини.
Дії німецької армії призвели до тотальної розрухи на території області
Війна та окупація спричинили руйнування міських вулиць. За спогадами очевидців, вцілілі будинки більше нагадували незакінчені будівельні майданчики, ніж придатні для життя квартири. Мешканці міст і сіл виглядали не краще, ніж їхні будівлі. Їхній одяг та взуття складалися з суцільних латок. У селах колись охайні хати перетворилися у напівзруйновані халупи. Гітлерівські війська доруйновували будинки під час відступу. Так, німецьке командування у вересні 1943 року наказало повністю знищувати споруди та продуктові запаси. Проскурів звільнили від нацистських окупантів у ході Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції. На ранок 25 березня 1944 року загарбників вигнали з міста, а 4 квітня Хмельницьку область звільнили повністю. Загалом, у боротьбі проти фашистів в області брали участь понад 20 тисяч осіб, 37 партизанських загонів, об’єднаних у п’ять партизанських зʼєднань. За час свого кривавого панування в області фашисти розстріляли та закатували 477 698 мирних громадян і військовополонених, зокрема, у Проскурові – 81 тисячу, а 117 230 осіб було вивезено на каторгу до гітлерівської Німеччини. Населення області зменшилося більше, ніж на 30 відсотків його довоєнної чисельності. 27 подільських сіл було знищено, спалено, стерто з лиця землі фашистськими окупантами. Крім того, напівзруйновані 530 населених пунктів, знищені 430 промислових будівель, 16 тисяч виробничих приміщень, вивезені до Німеччини 176 тисяч голів великої рогатої худоби, близько 150 тисяч коней, 235 тисяч свиней. Збитки, завдані окупантами народному господарству області, становили понад 18 мільярдів 571 мільйон карбованців у довоєнних цінах.
