Селянська боротьба на Хмельниччині напередодні реформи 1861 року 

У другій половині 19 століття у Російській імперії відбулася важлива подія – це скасування кріпосного права, або ще історики називають селянською, аграрною реформою. Феодально-кріпосницька система затримувала розвиток більшості галузей промислового й сільськогосподарського виробництва у Подільській губернії. Майже 90% населення губернії залишалися кріпаками. Та вже у 20-30-х роках 19 століття спостерігається процес розпаду цієї системи, який супроводжувався важкою аграрною кризою. Далі на yes-khmelnytskyi.

Що стало причиною протестних настроїв селян у Проскурівському повіті?

Чаньківські селяни у 1857 році вдалися до акту масового протесту проти свавілля, що чинилося у маєтку поміщика Скибневського, власника земель у Кам’янецькому, Проскурівському, Летичівському повітах. Чаньківські кріпаки відчували великий брак орної землі. З попереднім власником графом В. Красинським ще можна було знаходити спільну мову. Він давав можливість досить дешево корис­туватися лісом, було пасовище, можна було прикупити шмат панської землі.

Новий власник Віктор Скибневський прагнув якомога швидше повернути витрати на купівлю у Вінцента Красинського Дунаєвецького ключа. Тож для цього він посилив визиск. Почав зі зміни ділянок, кращу землю Івана Волошина забрав до фільварку, а йому дав гіршу. І це був не поодинокий факт. Заорав пасовища. Весною велів своїм реманентом засіяти у першу чергу панські лани. Селянські поля були засіяні у пізні строки, а подекуди пус­тували. На інвентарні правила управитель уваги не звертав. Змушував працювати 5-6 днів на тиждень, відробляти панщину навіть за померлих і хворих. Хлопці віком до 20 років та дівчата до 18 років відпрацьовували два дні панщини за один. Григорію Лагодюку зараховував два колеса лише за один день панщини, а він у день міг зробити лише одне. Експлуатувалась навіть дитяча праця.

На Благовіщення за наказом управителя Антона Андрусевича були зібрані чаньків­ські діти на фільварок збирати пирій. Майже тиждень тримали їх на роботах, на ніч запирали до курника, де діти утри­мувалися “ні ївши, ні пивши”. Не у кращому становищі була прислуга. А на Меланському філь­варку працювала 41 особа без нормального харчування, одягу, взуття. Скарги селян містили приклади свавілля і жорстокості з боку управителя та його помічників. Вони змушували по драбині на молотарку виносити по 5-8 снопів.

Непокірних жорстоко карали — 20-30 ударів прутом. Після чергової екзекуції зійшов з розуму син Михайла Мазура. Вагітну дружину Федора Яцкова примушували носити солому на скирту. Вона зірвалася, покалічилась й померла. А його через якийсь час заставляли відробляти за неї панщину.

Селяни звертались зі скаргами до місцевого губернатора

1856 рік був неурожайний — страшний градобій завдав непоправної шкоди. Довелося звертатися до запасного ма­газину за позичкою. А це нова кабала – або поверни, або відро­би. Дошкуляв солдатський постій. Чаньківчани вимушені були виділити 39 підвід для перевезення провіанту зі Старої Ушиці до Могилева. Ста­ніслав Танасюк, Ананій Кардаш, Павло Підлісний, Василь Ко­вальчук, Яків Дмитрук, Григорій Лагодюк отримали від касира Назара Танасюка у присутності соцького Івана Гулеватого якісь копійки. А решта селян залишилася у накладі.

Не витримавши такого визиску та недуги, селяни звернулися зі скаргою до поміщика та станового пристава. Однак їм пригро­зили, мовляв, кріпаки та містечкове населення розпустилося за графа Красинського, що майже безвиїзно жив у Варшаві. А Яко­ва Басистого для страху було виселено з Чанькова в Поріччя. Однак селяни не заспокоїлись. Вони знайшли дворянина Ва­силя Крижанівського, який зафіксував за їх підписами скарги губернатору.

Справа дійшла до Київського, Подільського і Волинського гене­рал-губернатора та була взята на контроль. Її розглядом зайнявся ватажок дворянства. 22 червня 1857 року він викликав у Дунаївці 25 селян, що підписали скаргу. Але натомість прийшло усе село. Коли почали викликати по черзі тих 25, що підписали скарги, селяни вчинили крик. Він привернув увагу жителів Дунаєвець. Справа набирала небажано­го розмаху, тому влада почала шукати компроміс. Старший син В. Скибневського — Людомир обіцяв звільнити з роботи ненавис­них кріпаків А. Андрусевича та М. Ватраля. Наступного дня селян зібрали до Чаньківської церкви, де їм “внушили опять должное повиновение своему владельцу и его управляющему”.

Напруга селянської боротьби наростала, стримувати її става­ло все важче. 83 селянських двори у Дунаївцях отримали 309 десятин землі, за яку мали сплатити близько 9900 карбованців. Процес викупу землі проходив не просто. Селяни скаржилися, що Б. Скибневський урізав наділи, давав гірші землі, віддалені від містечка, прибрав громадський вигін. Великі проблеми для жителів міста створювала збудована поміщиком гребля. Саме через неї кожної весни городи селян затоплювало. Крім того, воду забруднювали відходи з панської бойні.

Пограбування селян у ході викупу було типовою картиною. 168 дворів маківських селян, наприклад, отримали 474 десятини землі, за яку мали заплатити 27847 карбованців. За свої “благодіяння” пан Раціборовський вимагав ціну землі та ще пʼяту частину суми. Коли ж селяни протестували, звелів привселюдно висікти Івана Кушніра, Федора і Миколу Максимових, Юська Грищука, Федора Костюка та інших.

Рідкісними були факти викупу селянами за готівку навіть присадибної землі. У Блищанівці, приміром, його здійснили тільки четверо господарів. До нас дійшла памʼятка тих часів – договір про викуп однієї десятини 867 сажнів землі жителем Блищанівки Яковом Івановичем Прокіпчуком у поміщика. 

Рішучу позицію у селянських протестах тримали найбідніші верстви населення

У революційній боротьбі селянства проти поміщиків на Хмельниччині сільські глитаї здебільшого обирали нейтральну позицію, а у багатьох випадках переходили на бік поміщиків і нерідко допомагали царизму придушувати революційні виступи своїх односельчан. Особливо активно діяли у цьому напрямку заможні селяни, які обіймали посади сільських старост та волосних старшин.

Найбільш рішучу й послідовну позицію у селянському русі тримали сільськогосподарські робітники та сільська біднота. Їх підтримувало середнє селянство. Всі вони домагались повного знищення численних залишків кріпосництва і насамперед поміщицького землеволодіння — економічної основи гноблення селян вчорашніми кріпосниками. Водночас сільські пролетарі й напівпролетарі наполегливо відстоювали свої класові інтереси, рішуче боролися за поліпшення свого матеріального становища і умов праці. Селянський рух на Хмельниччині був стихійним і неорганізованим. Проте у процесі боротьби з гнобителями зростали і удосконалювалися елементи організованості, пробуджувалась політична свідомість селян. Цьому сприяла пропагандистська робота, яку спочатку вели революційні демократи, польські повстанці, революційні народники.

Які наслідки мала реформа 1861 року на Хмельниччині?

Реформа 1861 року ліквідувала кріпосницькі порядки та унормувала відносини між селянами і поміщиками, безумовно сприяла розвитку капіталізму. Однак на Хмельниччині вона ще більше посилила бідність селянства: селяни втратили понад 200 тисяч десятин землі, заплатили значно більше вартості землі, у багатьох випадках отримали гірші ділянки, ніж мали до викупу.

Реформа вивільнила робочу силу і поставила селян у злиденні умови. Тож люди масово поїхали у міста шукати роботу. Реформа не задовольнила віковічних сподівань і прагнень багатомільйонного селянства. Аграрно-селянське питання, яке у середині 19 століття становило найважливішу проблему усього суспільно-політичного і соціально-економічного життя країни, лишилось нерозвʼязаним. Численні пережитки кріпосництва: поміщицькі латифундії, середньовічне селянське надільне землеволодіння, відробітки і кабала, станова і громадська безправність селянина, його підкорення озброєному землевласнику — все це важким тягарем лягло на плечі широких трудових мас і наклало відбиток на весь процес подальшого економічного, соціального і політичного розвитку України.